Пам'ятник Маркові
- Гризіть, гризіть,- вигукнув у захваті директор крамниці.- Вас чекає несподіванка: таку костомаху не можна згризти, її вистачить одній парі та їхньому по-томству аж до сьомого покоління.
З глибин Всесвіту, гавкаючи, вилітали нові зграї напасників. А назустріч їм із землі летіли нові черги архімасла-ків. Настала тиша. Декотрі архіпси, щоб зручніше поласувати, сідали на дахи, інші примостилися у міських садах, на тротуарах, і діти могли безкарно смикати їх за хвости. Архіпси навіть на те уваги не звертали.
Досить було кількох сотень архімаслаків, щоб утихомирити принаймні десять тисяч напасників. А коли було закинуто архімаслаків на більшу висоту, то архіпси залишили місто й подалися у космічний простір, обсмоктуючи й гризучи свою здобич, цмокаючи язиками й помахуючи хвостами. Здавалося, що вони зовсім розучилися гавкати.
Марка вітали з перемогою.
- Пам'ятник! Пам'ятник йому! - закричали ентузіасти.
- Гайда до Зимового саду! Всі до Зимового саду вшанувати звитяжця!
* Колізей - величезний давньоримський цирк, залишки якого збереглися в центрі Рима.
Марко радий був би уникнути цих урочистостей, та голос його потонув у загальному галасі. Довелось йому по-філософському змиритися. Сидячи на плечах своїх шанувальників, Марко перетнув квартал і побачив віллу, [420] оточену височенним муром. На хвіртці був напис: «Зимовий сад», а поруч висіла табличка: «Одягальня ліворуч».
Забігаючи наперед, розповімо коротко про Зимовий сад.
На планеті, як ми вже казали, панувала вічна весна. Спеціальні машини, про які ми не будемо розводитися і яких, зрештою, Марко ніколи не бачив, бо діяли вони у підземеллі або на далеких космічних станціях, підтримували сталий клімат, регулюючи вітри, опади та інші атмосферні явища відповідно до штучного календаря, куди природа не мала права пхати носа.
Звичайно, весна - найкраща пора року. Але зима теж має свою красу. А гаряче літо з палким сонцем, від якого смаглявіє шкіра і стає так приємно купатися в морі? І нарешті є люди спокійної вдачі, схильні до споглядання і роздумів, які не можуть жити без осені. А через те, і також з деяких інших міркувань, в одній зоні планети підтримувався постійно осінній клімат. На узбережжі майже скрізь стояло літо, без громовиць, без хмар. А в центрі міста був просторий Зимовий сад, який посипають щодня свіжим снігом, із закрижанілими озерцями для ковзання, з справжніми бурульками на деревах (звісно, дерева ті були, як і всюди, новорічні ялинки). Біля входу до Зимового саду у величезному критому передпокої містилася «одягальня». До послуг відвідувачів були плащі, кожухи, чоботи, калоші. Заходячи в сад, відвідувач брав з вішалки все, що треба і що було йому до вподоби, а виходячи, вішав на місце. Одне слово, все робилося навпаки.
Загорнувшись у теплий білий кожух і взувшись у хутряні чоботи, Марко в супроводі юрби зійшов на вершечок пагорба, з якого, радісно вигукуючи, мчали на санчатах діти. Десятеро добровольців великими лопатами нагорнули купу снігу і за кілька хвилин виліпили пам'ятник, на якому був зображений Марко: одну ногу він поставив на поваленого архіпса, а в піднесеній руці тримав архі-маслака. На постаменті пам'ятника губною помадою було написано: «Маркові-серенійцеві, переможцю архіпсів, винахідникові архімаслаків».
Хтозна-звідки взявся оркестр і заграв урочистий гімн. А тоді, заплескавши в долоні, юрба поставила Марка [421] на пам'ятник поруч із сніговим Марком і, жваво обговорюючи подію, почала розходитися.
- Чи ти ба! - мовив здивовано Марко.- Свято вже скінчилося.
Озирнувшись навколо, Марко переконався, що його пам'ятник не самотній: у цьому дивному пантеоні просто неба стовбичило ще десяток снігових статуй, непорушних і мовчазних. Декотрі почали танути: одній бракувало носа, на іншій напис спливав водою. А з одної статуї скотилася голова, і ніхто не думав поставити її на плечі.
Марко вже почав був міркувати про те, яка то скоро-минуща річ слава, аж раптом його гукнув чийсь веселий голос. Назустріч йому біг Маркус.
- Як справи? - крикнув хлопчина, ліплячи сніжку.- Я бачу, ти сам умієш за себе дбати. І навіть пам'ятника заслужив!
З тими словами Маркус націлився і шпурнув сніжку межі очі сніговому Маркові.
- В мою статую! Ти не міг вибрати іншу?
- Однаково хлопчаки закидають її сніжками. То краще нехай перший у неї кине твій друг.