З великого хвилювання Маркові зайшлося серце. Він відчував, що ось-ось заплаче на радощах. Так воно й сталося: Марко плакав, обнімав Маркуса і цілував його в обидві щоки, а Маркус тиснув Маркові руку. [432]
- Ти вдоволений? Тобі сподобався наш маленький сюрприз? Чи гарний у нас оркестр? - запитав Маркус і, звернувшись до членів неіснуючого уряду, додав:- Як бачите, іспит він склав успішно.
- З чого це видно? - запитав поважний чоловік у халаті.
- Бачите, він плаче. Він сам не знає, чому плаче, гадає, що з радощів, бо вертається додому. А насправді він плаче, розлучаючись з нами, бо збагнув, що любить нас і шанує, що багато дечого навчився у нас. Ми ж здобули ще одного друга. Ну як, варта була справа заходу? Рішення відпустити його додому - доречне і справедливе.
Кажучи це, Маркус витяг коника з ангара на доріжку і, тримаючи його за вуздечку, востаннє потиснув руку малому серенійцеві. Марко ладнався був сісти верхи, та зупинився. Він побіг на край доріжки, зламав ялинкову гілочку з чудернацькими плодами і притиснув її до грудей.
- Можна мені взяти її з собою? Я б хотів її посадити на моєму балконі в Тестаччо. Чи, може, краще посадити її на площі? Коли ялинка виросте, то я зріжу кілька галузок і висаджу на наших площах.
- Ми не знаємо,- усміхнувся один міністр,- чи наші рослини приймуться на Землі.
Маркус теж був схвильований. Мабуть, уперше побачив він, що серенієць може любити свою стару Серену так само, як він свою планету.
- Земля дістане іншу назву,- весело вигукнув Марко, сідаючи верхи на коника.- Ось побачите, вона зватиметься «Планетою Новорічних Ялинок».
Конвалієва пилюка
Марко прокинувся, почувши ласкавий та ніжний мамин голос:
- Вставай, сонько, день народження вже минувся.
Настав ранок, треба до школи йти.
- Який сьогодні день? - спитав Марко, сідаючи на ліжку.
- А як ти гадаєш? Учора було 23 жовтня, сьогодні 24 жовтня. Вчора був твій день народження, хіба ти вже [433] забув? - відповіла мама і показала на коника, дідусевий подарунок, що, здавалося, сумно виглядав у вікно. Марко стрибнув з ліжка і заходився оглядати коника. Під правим вухом у коника чорніла дірка, наче від кулі: то його прошив метеорит, коли вони пролітали повз Сатурн.
Марко мерщій кинувся до ліжка, схопив одну пантофлю і понюхав.
- Що ти робиш? Чи ти з глузду з'їхав? - засміялася мама.
Маркові аж на душі полегшало: пилюка на пантофлі пахла конвалією. Це він там, на планеті, запилився. Отже він побував там справді, отже, чудесна мандрівка не сон] Хутчій би гілку знайти! Де поділася гілка, що її він од-ламав з ялинки біля аеропорту? Та хоч як Марко шукав, але так і не знайшов. Мабуть, її здуло космічним вітром! коли коник мчав із швидкістю багатьох мільйонів кілометрів на секунду, щоб опинитись на Землі до світанку.
А шкода! Тепер буде нелегко перетворити Землю на Планету Новорічних Ялинок, зробити її гідною наших друзів, що очікують цього там, на далеких сузір'ях. Нелегко, але можливо.
- До праці! - вигукнув Марко, скидаючи з себе піжаму, з кишень якої посипалося м'ятне конфетті.
Казки по телефону
Жив собі у Варезе чоловік на ім'я Б'янкі. Служив він комівояжером - торгував ліками - і шість днів на тиждень мандрував по Італії: бував на сході і на заході, на півдні й на півночі. В неділю повертався додому, а в понеділок зранку знову їхав у мандри. На прощання донька йому казала:
- Дивись, тату, не забудь розповісти мені щовечора казку.
Річ-бо в тім, що ця дівчинка, лягаючи спати, неодмінно хотіла послухати яку-небудь казку, а мама вже порозказувала їй усе, що сама знала. Отож кожного вечора рівно о дев'ятій синьйор Б'янкі, хоч би де він був, викликав по телефону Варезе й розповідав доньці казочки. Ці казочки були коротенькі. Бо треба вам знати, що за розмови по телефону Б'янкі платив зі своєї кишені, тож і не міг розмовляти довго. Кажуть, що телефоністки з центральної станції забували про роботу, коли синьйор Б'янкі розмовляв по телефону. Воно й правда - казки були такі цікаві. От і ви послухайте!
Мисливець-невдаха
- Джузеппе, візьми-но рушницю та йди на лови,- якось уранці сказала одна жінка синові.- Завтра твоя сестра виходить заміж, буде в.есілля, й годилося б наварити поленти * із заячиною.
Джузеппе взяв рушницю й вирушив на лови. Іде він, іде, аж гульк - з-під живоплоту зайчиха. Вистрибнула й гайда в поле. Націлився Джузеппе, натиснув на гашетку.