- Алло!
- Хто це?
- Я - король масляних чоловічків, увесь із високо- [442] якісних вершків, з молока швейцарської корови. Це ти охороняв мій холодильник?
- їй-бо, холодильник з чистого золота! Хіба ви ніколи звідти не виходите?
- Лише взимку, в крижаному автомобілі.
- А що, коли б на той час пригріло сонце?
- Такого бути не може, це заборонено. Я б наказав солдатам ув'язнити його.
- Гм,- промимрив Джованніно і подався в іншу країну.
Аліса Падальниця
А ось казка про Алісу Падальницю, що завжди і всюди падала.
Зібрався якось дідусь з нею в парк на прогулянку. Кличе:
- Алісо! Де ти?
- Я тут, дідусю!
- Де «тут»?
- У будильнику.
Відкрила вона з цікавості задню кришку будильника і незчулась, як опинилася між коліщатками і пружинками. А коліщатка крутяться, цокають; тож довелося їй перестрибувати з однієї осі на другу, поки не знайшла спокійної місцини.
Іншого разу кличе дідусь Алісу снідати:
- Алісо, де ти? Алісо!
- Я тут, дідусю!
- Де «тут»?
- Тутечки, в пляшці. Я хотіла пити і впала всередину. Бідолашна Аліса з сили вибилася, борсаючись у воді...
їй дуже пощастило, що минулого літа вона побувала в Сперлонго й там навчилася плавати по-жаб'ячому.
- Стривай, зараз я тебе витягну.
Дідусь опустив у пляшку мотузочок. Аліса вхопилась за нього і спритно видряпалась наверх, бо була доброю гімнасткою.
А ще одного разу Аліса кудись зникла. Шукав її і дідусь, шукала й бабуся, шукала тітка, і сусідка, яка [443] щодня приходила читати дідусеві газету, бо шкодувала сорок лір, та все марно.
- Скоро вже й батьки з роботи вернуться. Як не знайдемо, то буде нам лихо,- бідкалась злякана бабуся.
- Алісо, де ти? Алісо!
Ніякої відповіді. Аліса не могла відповісти, бо пішла була на кухню, залізла з цікавості в шухляду, де лежали скатерки та серветки, і там задрімала. Хтось засунув шухляду, не звернувши уваги на Алісу. Дівчинка прокинулась у темряві. Але не злякалася, бо якось була залізла в кран, а там теж темно.
«Ось почнуть готувати вечерю,- міркувала Аліса,- тоді вже відсунуть шухляду».
Та ніхто про вечерю й не думав, бо ж Аліса пропала. Батьки вернулися з роботи й ну гримати на діда й бабу.
- Ось як ви її пильнуєте!
- Наші діти не залізали в крани, - заперечували дід з бабою,- за наших часів діти падали тільки з ліжка й набивали собі гулі на лобі.
Нарешті Алісі набридло чекати. Просунулась вона крізь скатерки на дно шухляди й загупала ногою: гуп! гуп! гуп!
Гуп! Гуп! Гуп! - кликала на допомогу Аліса.
- Стривайте,- сказав тато,- хтось стукає.
Скільки радості було, коли Алісу віднайшли! Та дівчинка зараз же залізла в татову кишеню, і перше ніж її витяг-ли, встигла заляпати обличчя пастою з кулькової ручки.
Шоколадна дорога
Одного разу троє братів з Барлетти подалися в мандри. Йшли вони, йшли та й натрапили на гладісіньку коричневу дорогу.
- Що воно таке? - запитав перший.
- Це не дерево,- сказав другий.
- Це не вугілля,- сказав третій.
Щоб дізнатись, з чого та дорога, всі троє стали навколішки й лизнули її. Аж виявилося, що то шоколад! Дорога була з шоколаду! Почали вони його їсти. Настав вечір, а брати все їдять та їдять шоколадну дорогу, аж [444] поки залишився тільки маленький клаптик. Не стало ні шоколаду, ні дороги.
- Що ж його робити? На щастя, стрівся їм селянин, що вертався на возі з поля.
- Я одвезу вас додому,- мовив він.
І привіз їх у Барлетту, аж під самісіньку їхню хату. Злізли брати, дивляться, а віз увесь із печива. Не довго думаючи, взялися вони до воза, і З" хвилину не лишилось ні коліс, ані голобель.
Нікому в Барлетті ще зроду так не щастило, як тим братам, і навряд чи коли пощастить.
Хто вигадає більше чисел?
Нумо вигадувати числа.
- Нумо. Починаю я: .майже один, майже два, майже три, майже чотири, майже п'ять, майже шість.
- То дурничка. Ось послухай, що я вигадав: один зверхмільйон більярдонів, один восьмільйон тисячонів, один чудольярд і один чудольйон.
- А я вигадав таку таблицю множення: