три по одному - йди додому
три по два - он сова
три по три - носа втри
три по чотири - дзвоник до квартири
три по п'ять - землі п'ядь
три по шість - непроханий гість
три по сім - цукерки всім
три по вісім - джмелі в стрісі
три по дев'ять - качка й лебідь
три по десять - діток пестять
- Скільки коштують ці макарони?
- Два щиглі в лоб.
- Скільки звідси до Мілана?
- Тисячу нових кілометрів, один старий кілометр і сім шоколадок.
- Скільки важить одна сльозина?
- Як чия. Як вередунова, то легша за вітер, а як голодної дитини, то важча за цілу Землю.
- Чи довга ця казка?
- Аж занадто. [445]
Бріф, бруф, браф
Два хлопчики гралися у дворі, вигадуючи свою таємну мову, що її ніхто інший не зрозумів би.
- Бріф, браф,- мовив перший.
- Браф, броф,- відповів другий. І обидва зареготалися.
На балконі другого поверху сидів добродушний старий синьйор і читав газету, а з вікна, що навпроти, виглядала не зла і не добра стара синьйора.
- От дурна дітвора,- сказала синьйора. Старий синьйор їй відповів:
- Яз вами не згоден.
- Невже ви зрозуміли, що вони говорять?
- Авжеж, зрозумів. Перший сказав: «Який сьогодні гарний день!», а другий відповів: «Завтра буде ще кращий».
Синьйора наморщила носа, але змовчала. Хлопчики знову заговорили своєю мовою:
- Мараскі, барабаскі, піпірімоскі,- сказав перший.
- Бруф,- відповів другий. І обидва зареготалися.
- Невже ви й це зрозуміли? - сердито вигукнула стара синьйора.
- Авжеж, зрозумів,- відповів, усміхаючись, старий синьйор.- Перший сказав: «Як добре жити на світі!», а другий відповів: «Який гарний світ!»
- Невже таки світ гарний? - допитувалася Синьйора.
- Бріф, бруф, браф,- відповів старий синьйор.
Як один перукар купив місто Стокгольм
На торгу в Гавірате можна купити все що завгодно. Спритніших крамарів деінде годі й шукати.
Якось у п'ятницю прийшов на торг один чоловік і почав продавати дивовижний товар: гору Монблан, Індійський океан і моря на Місяці. І був він такий спритний на язик, що за годину увесь той товар спродав, лишилося тільки місто Стокгольм. [446]
Одному перукареві закортіло те місто придбати. Замість плати він підстриг крамаря, намастив йому волосся й одержав свідоцтво про купівлю, в якому було написано: «Власник міста Стокгольма». Перукар прибив те свідоцтво цвяшками на стіні між двох дзеркал і гордовито показував своїм відвідувачам, коли хто розпитував:
- Це шведське місто, і не просте, а столиця. Там проживає мільйон чоловік, і, звичайно, всі вони належать мені. Біля міста є і море, але я не знаю, хто його власник.
Перукар потрошку заощаджував гроші і торік подався до Швеції оглянути власні маєтності. Стокгольм йому страшно сподобався, та й шведи припали до серця своєю люб'язністю. Вони не розуміли аніскілечки, що він питав, а він - що вони йому відповідали.
- Я володар цього міста. Знаєте ви це чи ні? Вас про це повідомили?
Шведи всміхалися й потакували з чемності. Перукар потирав руки, радий-радісінький.
- Таке місто придбав за одну стрижку! Дешево воно мені обійшлося!
А насправді він переплатив. Бо кожна людина змалечку володіє цілим світом, і це не коштує їй жодного шеляга. Так, світ належить їй, треба тільки закачати рукави, простягти руки й узяти його.
Як Джованніно Ледачий мацав королівського носа
Одного разу Джованнінові Ледачому закортіло помацати королівського носа. Почав він до Рима збиратися. Друзі його відраджували, кажучи:
- Не їдь, Джованніно: це дуже небезпечно. Розгнівається король, то й носа власного позбудешся, і без голови залишишся.
Та Джованніно був упертий. Приготував валізку і сходив до священика, мера й маршала - щоб повправля-тися. Він помацав їм носи так обережно й спритно, що ті навіть нічого й не помітили.
«Просте діло»,- подумав Джованніно. [447]
Поїхав він до сусіднього міста. Показали йому будинок губернатора, прокурора та судді, він відвідав цих титулованих осіб і помацав їхні носи. Можновладці були трохи вражені: чоловік наче й добре вихований, вміє розумну розмову підтримати, а робить таке неподобство. Прокурор навіть розгнівався і вигукнув: