- А я кіт,- сказав сірий кіт, переходячи вулицю.
- Не може того бути: Старі Прислів'я завжди правду кажуть.
- А я таки кіт,- повторив кіт. [457]
З гіркої досади Старе Прислів'я впало з даху й зламало собі ногу.
А інше Старе Прислів'я пішло дивитися на футбольний матч і, покликавши одного гравця, шепнуло йому на вухо:
- Хто робить сам - робить за трьох.
Футболіст забрав м'яча й почав ганяти його полем, нікому не передаючи. Але глядачам стало страшенно нудно, бо гра припинилася. Тому футболіст віддав м'яча товаришеві й почав грати в гурті, а Старе Прислів'я з прикрості захворіло. І довелось вирізати йому гланди.
Одного разу зустрілися три Старі Прислів'я і, ледве розтуливши роти, посварилися:
- Добрий початок - половина роботи,- мовило перше.
- Е ні,- заперечило друге,- найкраще - золота середина.
- Нічого ви не тямите,- заявило третє.- Кінець діло хвалить.
І почали вони битися, аж чуби тріщали. Ще й досі не вгамувалися.
Якось одному Старому Прислів'ю закортіло 'скуштувати груш. Сіло воно під грушкою і міркує: «Стигла груша сама падає».
Довго воно сиділо, а груша висить собі. І висіла, аж доки згнила зовсім, а тоді впала на голову Старому Прислів'ю і розплющилася. А Старе Прислів'я зі злості пішло на пенсію.
Смерть короля
Якось помирав один король. Лежить він і з відчаю сам до себе промовляє:
- Невже мені, всевладному королю, доведеться вмерти? Та де ж мої ворожбити? Чому вони не рятують мене?
А ворожбити з великого ляку всі порозбігалися. Лишився тільки один старий ворожбит, якому ніхто не йняв віри, бо був він дивакуватий і навіть трохи божевільний.
- Гаразд, порятую тебе від смерті,- сказав він.- Але на один день ти мусиш посадити на свій трон [458] дуже схожу на тебе людину, яка потім помре замість тебе.
Негайно по всьому королівству було оголошено: всім схожим на короля прибути за добу до королівського двору, бо інакше їх смерть чекає.
Багато людей зійшлося на королівський двір. В одного борода, як у короля, а ніс трошки довший, в другого ніс коротший. Таких ворожбит одразу відпускав додому. Інші були схожі на короля, як один апельсин на інший, але ворожбит і тих відпускав, бо їм або зуба бракувало, або на спині були родимі плями.
- Отак ти всіх повідпускаєш,- сказав йому король.- Давай хоч одного випробуємо.
- Не буде з них пуття, шкода праці,- твердив своє ворожбит.
Якось увечері король з ворожбитом вийшли на вежу. Раптом ворожбит вигукнув:
- Дивись, он той чоловік схожий на тебе, як викапаний!
І показав на кульгавого, підсліпуватого, замурзаного і вкритого коростою жебрака.
- Отакої! - образився король.- Та ми ж нітрохи не схожі.
- А на мою думку,- сказав ворожбит,- смертельно хворого короля можна порівняти лише з найубогішим, найнещаснішим бідолахою. Не гаючи часу, перебирайся в жебраків одяг, посади його на трон, і ти врятований.
Та король не хотів визнати, що він схожий на жебрака. Розгнівався він, вернувся в палац, надяг корону, взяв скипетр і того ж таки вечора помер.
Хвалькувата миша
Стара бібліотечна миша вряди-годи ходила в гості до своїх двоюрідних сестер, що жили на високому горищі і мало тямили в земних справах.
- Які ж бо ви невігласи,- казала миша своїм сумирним родичам.- Мабуть, і читати не вмієте. [459]
- Куди нам до тебе рівнятися,- зітхали сестри.
- От чи їли ви коли-небудь кота?
- Де вже нам! У нас не миші котів, а коти мишей їдять.
- Ой, які ж ви недотепи! Я вже не одного кота з'їла і скажу вам правду, що жоден не встиг навіть зойкнути.
- А чим від них тхнуло?
- Здається, папером і фарбою. Та з'їсти кота - то пусте. А от доводилось вам собаку їсти?
- Крий Боже!
- Я саме вчора з'їла одного пса, завбільшки такого як вовк, та ще й з іклами... Схрумала його заіграшки, навіть не ойкнув.
- А чим він пахнув?
- Папером. А носорога ви коли-небудь їли?
- Де там! Ми того носорога навіть не бачили. Який він? Схожий на парміджанський чи горгондольський сир?
- Схожий на носорога, звісно. А верблюда, ченця, принцесу, ялинку ви куштували?