Выбрать главу

- А я вас не бачив.

- Я це знаю. Ніхто мене не помічає. Та хіба хлоп'я- [463] та звертають увагу на самотнього старого пенсіонера?/ Я для вас однаково, що невидима людина.

- Тоніно! - гукнула з балкона мама.

- Мамо, ти мене бачиш?

- Авжеж, бачу. Сліпа я, чи що? Ходи-но сюди, тато з тобою поговорить.

- Зараз іду, мамо,- радісно вигукнув Тоніно.

- А ти не боїшся прочухана? - спитав, усміхаючись, дідусь.

Тоніно обняв дідуся за шию й поцілував.

- Ви мене врятували,- сказав він дідусеві.

- Бувай здоров,- відповів дідусь.

Запитайко

Жив собі один хлопчина, який завжди про все розпитувався. Це, звичайно, добре, коли хлопець хоче все знати. Та питав він про такі речі, які важко пояснити. Наприклад:

- Чому в шухляд є столи?

Люди дивилися на нього й відповідали:

- Шухляди - для ложок, виделок, ножів.

- Я знаю, для чого шухляди, але не можу здогадатися, чому в них є столи.

Люди знизували плечима і йшли собі геть. Іншим разом хлопчина питав:

- Чому в хвостів є риби? Або:

- Чому у вусів є кішки?

Люди знизували плечима та йшли своє діло робити.

Вже хлопчина підріс, уже й дорослий став, а все одно розпитував про такі нісенітні речі, що ніхто йому відповісти не вмів. Поселився він у хижці на високій горі й весь час бився над питаннями, записував їх у зошит, думав-гадав, та ніяк не знаходив відповіді.

Наприклад, він думав:

«Чому в тіні є сосна?»

«Чому хмари не пишуть букв?»

«Чому марки не п'ють пива?» [464],

З великого напруження заболіла в нього голова, та він не кидав свого.

Стригтися він не стригся, голитися - не голився, тож обріс бородою і запитав:

- Чому в бороди є обличчя?

Коли він помер, то один учений відкрив, що той хлопчина змалечку одягав шкарпетки навиворіт і жодного разу не одяг їх як слід. А тому він і не навчився ставити правильні запитання.

З багатьма людьми таке буває, як з тим хлопчиною.

Недільний ранок

У неділю синьйор Чезаре прокидався пізно. Вставши з ліжка, він надягав піжаму й довго походжав по кімнаті. Тільки об одинадцятій він заходив у ванну кімнату й, не зачиняючи дверей, починав голитися.

Саме тієї хвилини чекав Франческо, шестирічний хлопчик, що дуже хотів стати лікарем-хірургом. Він брав вату, пластир, пляшечку спирту і, зайшовши у ванну кімнату, сідав на стільчик.

- Ну, чого тобі? - запитував синьйор Чезаре, намилюючи обличчя.

У будень він голився електричною бритвою, а в неділю - звичайним лезом.

- Ну, чого тобі?

Франческо мовчав, прибравши поважного вигляду й соваючись на стільчику.

- Ну, так чого ж тобі треба?

- Я тут на всякий випадок,- відповів Франческо.- Адже ти можеш врізатися. Тоді я тебе полікую.

- Гаразд,- сказав синьйор Чезаре.

- Тільки ти не порань себе навмисне, як минулої неділі,- попереджав Франческо,- бо тоді це не зарахується.

- Хай буде так,- погодився синьйор Чезаре.

Та поранити себе несамохіть було важко. Він пробував врізатись мимоволі, та марно. Старався бути неуважним, але дарма. Нарешті він якось поранився, і Франческо [465] взявся до роботи: витер краплю крові, помазав ранку йодом і приклав до неї пластир.

І так щонеділі синьйор Чезаре дарує своєму синові краплю крові. А Франческо переконаний, що його батько неуважний.

Кришталевий Джакомо

Якось в одному далекому місті народився прозорий хлопчик. Крізь його тіло все чисто було видно, як крізь повітря чи воду. Був цей хлопчина з плоті й кісток, а здавався скляним. Однак, падаючи, він не розбивався на скалки, а тільки набивав собі на лобі прозору ґулю. Все було видно: і як б'.ється його серце, і як плавають його думки, наче кольорові рибки в акваріумі.

Одного разу не втерпів хлопець,- збрехав, і люди побачили: під його чолом заблисла вогняна кулька. Тільки-но хлопець сказав правду, кулька зникла. Відтоді він ніколи не брехав.

А іншим разом товариш довірив йому свою таємницю, і люди побачили, що в його грудях перекочується чорна кулька.

Хлопець ріс, став юнаком, потім дорослим. Люди вільно читали його думки і, запитуючи, вгадували відповідь раніше, ніж він розтуляв рота. Звали його Джакомо, а люди прозвали Кришталевим Джакомо. Всі дуже його любили за чесність. Хто знав його, той і сам ставав благороднішим.