- А ти хіба не чуєш запаху?
- Який запах? Ти просто ще не прокинулась!
Ріта устала й підійшла до предмета, відігнавши собаку, що поривався знову зайняти свою втрачену позицію.
- Можна й мені доторкнутися? - спитала вона брата.
- От дурепа, ти думаєш, я боюсь? Я тільки хочу спершу як слід роздивитися його. [488]
- Але ж запах, хіба ти не чуєш запаху?
- Ти ж знаєш - у мене нежить.
Тоді Ріта стала діяти. Вона простягла руку й доторкнулась до предмета. На пальці у неї залишилася темна пляма. Дівчинка уважно подивилася на ту пляму і рішуче спрямувала пальця собі в рот. Обсмоктала його і знову подивилась: він став рожевий та мокрий від слини. І тут вона радісно закричала:
- Шоколад! Таки я правду казала! Покуштуй! Покуштуй і скажи, що це не так.
Паоло покуштував. Ріта повторила. Паоло покуштував знову. Сумнівів не було: загадковий предмет, що впав із неба, був не що інше, як великий шмат шоколаду. Та ще й першосортного, коли врахувати пахощі, смак та насолоду, яку він приніс дітям.
- Ой, який смачний! - вигукнула Ріта.
- Надзвичайно смачний! - погодився Паоло, на-пихаючи рота.
- Знаєш, може, це вони нас побачили і скинули шоколад на знак дружби?
- Хто «вони»?
- Марсіяни! Ну, ті, хто там угорі: не знаю, хто саме.
- Як на мене,- зауважила Ріта, показуючи на великий круглий предмет, що висів у небі,- як на мене, то це просто торт!
Дедал викликає Діомеда
- Я - Дедал! Викликаю Діомеда! Я - Дедал! Викликаю Діомеда! Прийом.
- Я - Діомед! Слухаю вас. Прийом.
- Я закінчив обліт таємничого предмета. За моїми розрахунками, його окружність має три тисячі сто сорок метрів. Щоб знайти діаметр, ділимо на три цілих і чотирнадцять сотих...
- Це ми знаємо, знаємо... Далі!
- Прошу пробачення. Бічна поверхня, виявляється, розмальована різнобарвними смугами. Ось як, знизу вгору: коричнева, рожева, зелена, знову коричнева, жовта, фіолетова, біла. Я підіймаюся вище. Прийом.
- Я - Діомед! Заждіть! Чи не помітили ви на цій
бічній поверхні якихось отворів? Чи немає там віконець, щілин, дверцят? Прийом.
- Я - Дедал! Нічого такого не помітив. Бічна поверхня однаково гладенька. Прийом.
- Я - Діомед! Зміряйте висоту і поспостерігайте згори. Тримайтеся на безпечній відстані. Прийом.
- Завдання прийнято. Прийом закінчую.
Вищенаведена розмова відбувалася десь близько восьмої години того самого знаменитого ранку між пілотом на вертольоті (умовне ім'я - Дедал) і штабом головнокомандувача (пароль - Діомед) операції «П. К.», який розташувався у кабінеті директора школи в Трулло. «П. К.» у цьому випадку не означає правий крайній у футбольній команді. «П. К.» просто означає «Прибулець із космосу». Таким привабливим терміном військові власті назвали усі військові засоби, які вони привели у стан бойової готовності, коли з'явився невідомий летючий предмет. Командування, як ми вже знаємо, назвалося умовно Діомедом. Підібравши ці три красиві ймення: Дедал, Діомед і «П. К.» - ці люди вважали, що вже зробили багато.
У кабінеті Діомеда на час розмови з пілотом сиділо багато людей, серед них - генерал, два славетні вчені - професор Россі та профессор Теренціо - і поліцейський Мелетті, прозваний Хитромудрим Одіссеєм. Останній був тут для того, щоб виконувати термінові доручення. Наприклад, він уже двічі бігав до бару замовляти міцної кави для всіх.
- Я - Дедал! Викликаю Діомеда! - знову пролунав голос пілота.
Генерал особисто нахилився до мікрофона і відповів Дедалу:
- Я - Діомед! Доповідайте.
- Висота загадкового предмета - приблизно двадцять п'ять метрів. Щоб обчислити об'єм...
- Ми знаємо геометрію. Нас цікавлять лише дані.
- Слухаюсь, синьйоре. Поверхня - це чарівна панорама кольору вершкового крему. Яка пишнота!
- Облиште знаки оклику! - гримнув Діомед.- Ви-бо не продавець холодильників. Говоріть лише про те, що бачите, і більш нічого. Прийом. [490]
- Слухаюсь, синьйоре. Бачу великі червоні кулі, розкидані на однаковій віддалі одна від одної по всій поверхні. їх кілька сотень. Вони скидаються на величезні зацукровані вишні, якщо дозволите порівняти...
- Не дозволяю! - розлютився генерал.- Облиште порівняння. Краще полічіть кулі.