Професор Россі, поки Дедал мовчки рахував кулі, замислено похитав головою і промимрив:
- Вигадливо, справді вигадливо...
- Ви гадаєте? - осміхнувся професор Теренціо.
- А хіба ви думаєте не те, що й я?
- Ні в якому разі, шановний колего: я думаю якраз протилежне.
- Синьйори,- зітхнув генерал,- чи не втаємничили б ви і нас у ваші думи?
- Я - Дедал! - перервав бесіду голос із гучномовця.- Чуєте мене? Прийом.
- Вас чуємо, на жаль! - відказав Діомед.- Чуємо всі нісенітниці, які ви верзете.
- Бачу паперового змія.
- Що? Ви збожеволіли зовсім?!
- Бачу паперового змія, синьйоре! Я підтверджую це! Він здіймається з даху одного будинку. Перехопити його? Прийом.
- Я - Діомед! Не чіпайте змія. Залишайтеся на місці, ми проведемо термінове розслідування. Прийом закінчую.
Розслідування почалося негайно: усі підбігли до вікна, щоб побачити паперового змія, що, лопочучи трьома різнобарвними хвостами, здіймався до таємничого предмета у небі.
- Сигналізація з землі! - прокоментував хтось підозріло.- Підступи «п'ятої колони»! Очевидно, космічні загарбники мають агентів серед населення!
- Не може бути! - розгублено вигукнув поліцейський Мелетті.- Я чудово знаю всіх у Трулло! Це хороші люди! Я знаю кожен будинок, кожну крамницю! Ніякого контакту з марсіянами у них нема, що ви!
- Що ж тоді це таке?
«Щоб мені відпав ніс, коли то не паперовий змій Паоло!» - скрикнув подумки Хитромудрий Одіссей і сам запідозрив щось жахливе.
Нічого не кажучи і не чекаючи наказів, він метнувся надвір, скочив на велосипед і за кілька хвилин був уже у дворі свого будинку.
Він подивився вгору і на балконі побачив своїх дітей.
- Паоло! Ріто! Що ви там робите? - голосно покликав Мелетті.- Чому ви не в підвалі, як інші? Хіба ви не чули наказу?
- Тату, тату! - закричала Ріта, плескаючи в долоні.- Іди допоможи нам!
- Зараз же заберіть того змія! Ви що, хочете, щоб мене запроторили у в'язницю за шпигунство?
- А ми не шпигуємо! Ми тільки хочемо дістати шматок торта,..
- Ось я вам покажу торт! Якщо ви зараз-таки не заберетеся з балкона...
- Але тату...
- Хочете, щоб я піднявся нагору? Ану геть із балкона!
Засмученим дітям не лишалося нічого іншого, як скоритися хоча б першій частині наказу - довелося затягти змія назад до кімнати. А от спускатися в підвал вони не дуже поспішали. Вони, щоправда, зійшли з балкона, але своїх спостережень за небом не облишили - це можна було робити і з вікна кухні.
- Шкода,- сказала Ріта,- із змієм це було добре придумано.
- Але ж вони не відповіли на наш сигнал! - заперечив Паоло.
- А що ти хочеш, щоб тобі відповіли? Це ж торт, як тобі ще пояснити?
- Це космічний корабель, недотепо!
- То чого ж ти погодився запустити паперового змія?
- Певна річ, не для того, щоб дістати ще один шматок шоколаду! Я хотів дати сигнал марсіянам.
- Ти схибнувся. Ви, хлопці, всі схибнулися на космонавтах! Ті військові, внизу, готові з гармат стріляти по торту, а ти ждеш хтозна від кого якихось таємничих цидулок.
- Але ж це не торт! - наполягав Паоло.
- А я тобі по-італійському кажу: торт!
- Гаразд, облишмо. Краще сядьмо та поміркуймо - щось, може, й придумаємо.
Кілька годин по тому...
- Я - Дедал! Викликаю Діомеда! Прийом.
- Я - Діомед! Доповідайте. Прийом.
- Зараз дванадцять годин сорок сім хвилин. Знову досяг поверхні загадкового предмета. Висота - шістсот п'ятдесят чотири метри.
- Як ви сказали?
- Знаходжуся на висоті шістсот п'ятдесят чотири метри. А що?
- А те, що ви, мабуть, п'яні. Сьогодні вранці, коли ви вперше обстежували предмет, ви повідомляли, що знаходитесь на висоті дев'ятсот вісімнадцять метрів. Як ви поясните різницю?
- Я її не можу пояснити. Я можу тільки визначити різницю. Дев'ятсот вісімнадцять мінус шістсот п'ятдесят чотири дорівнює...
- Годі вже! Прийом закінчую!
І генерал грюкнув по столу кулаком.
- Синьйори! - сказав він трохи згодом, звертаючись до присутніх.- Ясно одне: невідомий космічний корабель приземляється.
Всі напружено вичікували до заходу сонця. Таємничий предмет ледь помітно, сантиметр за сантиметром, втрачав висоту. Десь о третій годині дня він став поволі пересуватися у напрямі на північний схід. Діомед полегшено зітхнув: ворог принаймні не збирався спуститися на дахи будинків, а то загинуло б ціле передмістя Рима.