- Тихо, Дзорро! - пошепки наказав Паоло. Пес ліг, крутячи хвостом.
- Синьйор Джепетто почув нас,- сповістив Паоло.- Він обходить свою печеру, прослуховує стіни...
- Здається, зараз саме пора втекти.
- Стривай. Я хочу дізнатися...
- Ось він дізнається, що ми тут, і тоді буде пізно...
- Цить! Він поруч!
Таємничий мешканець торта, обстежуючи стіни своєї печери, підійшов якраз до того місця, де кілька хвилин тому Паоло прорив лопаткою вікно. Паоло зміг розгледіти його зблизька. Це був чоловік майже старий, майже лисий, майже горбатий: усе в нього було «майже», крім окулярів. Вони були не «майже величезні», а просто величезні - кожне скельце завтовшки з палець, а за скельцями поблискували дуже рухливі й дуже чорні очі. [501]
На ньому був довгий сірий балахон, щось середнє між вантажниковим халатом і крамаревим фартухом. З-під розстебнутого комірця визирав косий клапоть краватки.
- Тікаймо, Паоло!
Але Паоло мов прикипів до отвору. Він не відійшов навіть тоді, коли синьйор Джепетто уткнув у те віконце свої окуляри. З того і з цього боку стіни (з фісташкового морозива, як ми вже знаємо) дві пари допитливих очей сторожко дивились одна в одну. У Паоло зі страху по спині побігли мурашки, але він не зрушив з місця. Загадковий синьйор Джепетто, звісно ж, анітрохи не злякався; він тільки щось сердито крикнув:
- Сквак, сквок, карапак, пік! Приблизно так звучало те, що він вимовив.
Паоло і Ріта були вражені. А Дзорро скочив і ну гавкати що є сили.
- Брік, брок, караброк, пок! - прокричав старий і, засунувши руки в отвір, почав розширяти його. За якусь мить він продовбав велике вікно і всунув у нього свою голову, квакаючи далі незрозумілою мовою.
- Мерщій тікаймо! - заверещав Паоло. Він швидко позадкував, не зводячи очей з обличчя, яке, освітлене Рітиним ліхтариком, видніло на тлі зеленавої стіни. Тоді Паоло побачив - чи йому здалося, що побачив, усмішку, що з'явилася за товстими скельцями окулярів і розлилася по всьому обличчю старого... Але тої ж хвилини діти кинулись навтікача, пес за ними,- всі троє стрімголов мчали по довгому тунелю, мало не тонучи у кремі, лікері, грузнучи в мармеладних болотах, натикаючись на стіни з бісквітів та пісочного тіста.
Нарешті вдалині блимнуло світло... Ген там унизу... Була вже ніч, але всі прожектори увімкнуто і спрямовано на торт... Паоло хутко розібрав закладений цукатом вихід із торта... Потім він шпурнув далеко вниз свого ліхтарика і крикнув псові:
- Дзорро, взяти!
Псові не треба повторювати команду: гавкаючи, вилетів він із торта і кинувся вниз по стежці, щоб упіймати ліхтарика - так із ним завжди гралися Паоло і Ріта. Промені прожекторів одразу ж метнулися за ним, ковзаю- [502] чи по схилу горба. Унизу зчинився страшенний переполох.
І цього разу Паоло добре вигадав. Брат і сестра прожогом побігли вниз тим схилом, який у цю мить не освітлювали прожектори.
Вони скотилися прямісінько під ноги вартовим, які не помітили, звідки взялися ці діти, лише гримнули:
- Назад, куди йдете!
- Ура! Ми врятовані!
- Ой мамо! - раптом скрикнула Ріта.- Я загубила черевика.
- Де?
- Не знаю. Мабуть, коли спускалась. Я вернусь по нього.
- Ото розумниця! Тоді тебе спіймають, і все відразу розкриється.
- І торт з'їдять. Ти слушно кажеш, краще пожертвувати черевиком.
Мами ще не було вдома. Вона прийшла через півгодини після того, як Діомед, побачивши, що марсіяни не збираються нападати, дозволив мешканцям Трулло вийти з підвалів.
- Ви поводились, як розумні діти? Не боялися?
- Так, мамо,- відповів Паоло на перше питання.
- Ні, мамцю,- відповіла Ріта на друге.
- Молодці! - похвалила синьйора Чечілія.- Зараз я вам зготую вечерю.
«Ой, рятуйте!» - тільки подумала Ріта. Але нічого не
сказала.
Черевичок Попелюшки
Коли прожектори, облишивши Дзорро, знову стали рівномірно освітлювати весь горб, якийсь пожежник раптом помітив метрів за п'ять чи шість від свого носа в забороненій зоні дитячий черевичок.
- Цього черевичка досі тут не було! - сказав він.- Я весь вечір очей не відводив од цієї ділянки і полічив геть усі камінці на ній. Запевняю вас, хвилинку тому цього черевичка не було! А зараз я пригадую... так, так, [503] я бачив, як із горба вниз шмигнула якась тінь! Саме тоді, коли зчинився той гармидер через дурного пса...