- Ніщо не заважає нам припустити, що діти нашого хвацького поліцейського купили цей шоколад у найближчій кондитерській,- сказав професор Теренціо.
- Цей варіант відпадає! - заперечив синьйор Мелет-ті.- Дорогою я обійшов усі кондитерські. По-перше, ніхто в Трулло не продає шоколад такими великими шматками. По-друге, востаннє мої діти були в кондитерській минулого тижня. Вони купили дві жувальні гумки. Цей шоколад не з Трулло.
- Еге ж, він упав із неба, як та манна небесна! - глузливо зауважив професор Теренціо.
- То чи не скуштували б ви його, шановний колего? - запропонував професор Россі.
- Ні,- спокійно заперечив професор Теренціо,- краще ми зробимо хімічний аналіз. Якщо шоколад неземного походження, у ньому неодмінно виявляться якісь не відомі нам елементи.
- А мені здається, ви просто боїтеся скуштувати його! - заявив професор Россі.
Професор Теренціо грюкнув кулаком по столу і пополотнів:
- Я нічого не боюсь! Я лише турбуюся про інтереси науки!
- Але були лікарі, які прищеплювали собі страшні заразні хвороби! - відповів професор Россі.
- Це виклик! - гримнув професор Теренціо.
- Так, саме виклик! - підтвердив професор Россі і сполотнів у свою чергу.
- Зараз ми відкраємо два шматочки цього лиховісного шоколаду і з'їмо їх. Отоді й побачимо, йдеться про шоколад земний чи космічний.
Легеньке хвилювання перебігло обличчями присутніх.
- Синьйори,- спробував заспокоїти їх генерал,- вам не здається, що ви чините трохи нерозважно? Я не можу допустити, щоб такі два видатні вчені, як ви, жертвували життям заради... [512]
- Але мені кинуто виклик! - гордо вигукнув професор Теренціо.
- Моя дочка,- втрутився синьйор Мелетті,- каже, що з'їла з півкілограма цього шоколаду, що він відмінної якості й легко засвоюється...
- Досить балачок! - рішуче сказав професор Россі.- Пора переходити до діла. Розпочинаймо експеримент.
По цих словах запала понура мовчанка. Затамувавши подих, присутні спостерігали, як обидва вчені, бліді, мов мерці, втупившись один одному в очі, готувалися з'їсти два крихітні шматочки загадкової речовини.
- Генерале,- мовив професор Россі, урочисто карбуючи слова,- спостерігайте уважно за тим, що станеться зараз. Може бути, що від нашого досліду залежить порятунок усього людства. Присутність на нашій планеті космічних загарбників, на мою думку, є набагато більша небезпека, ніж вибух атомної бомби. Чудово розуміючи все це, будучи при розумі і при здоров'ї, цілком усвідомлюючи, що...
Одне слово, професор Россі виголосив непогану промову. Він так її розтяг, що присутні стали перешіптуватися:
- Коли вже він з'їсть нарешті свій шоколад?
Потім настала черга виступати професорові Теренціо. Він довго розповідав про сонячну систему і про космос, згадав Данте, Галілея, Коперника і Ньютона, вказав зокрема на різницю між печерною людиною і професором Ейнштейном і взагалі висловив чимало великих ідей, що їх усі, до єдиного слова, магнітофонна стрічка зберегла для людей майбутнього.
І знову всі почали питати один одного:
- З'їдять вони нарешті свій шоколад чи не з'їдять? Мабуть, учені сподівалися, що генерал, у свою чергу, теж виголосить довжелезну промову, але генерал мовчав.
Учені, витріщившись один на одного, неначе фехтувальники у вирішальну мить смертельної дуелі, піднесли до вуст шматочки шоколаду і надзвичайно обережно поклали їх на кінчик язика.
Учені закрили рота.
Пожували.
Проковтнули. [513]
Заклякли, мов статуї у міському парку. Раптом гримаса спотворила-обличчя професора Россі. Точнісінько така гримаса, як у дзеркалі, з'явилась на обличчі професора Теренціо.
- Не смакує? - запитав синьйор Мелетті, нітрохи не відчуваючи урочистості моменту.
Усі обурено засичали на нього:
- Т-с-с-с!
- Мугир! - пробурчав собі під ніс генерал. І, звертаючись до учених, сказав: - Ну, то й що ж, синьйори? Ми чекаємо.
- Я відчуваю,- промимрив професор Россі,-наче ядуху...
- А я вже зовсім задихаюся...- прошепотів професор Теренціо.
- Мабуть... мабуть, цей шоколад...- почав професор Россі.
- Отруєний! - закінчив професор Теренціо.
- Негайно! - наказав генерал.1- Викличте швидку допомогу! Треба терміново відвезти їх до найближчої лікарні!