- Яв кімнаті синьйора Помідора і розмовляю з вами по його таємному телефону! Чуєте ви мене?
- Чуємо, чуємо!
- І я вас добре чую. Помідор зараз сюди повернеться. У мене є для вас звістка.
- Від кого?
- Від Цибуліно. Він каже, щоб ви не тривожилися! Надійтеся на нього, він визволить вас із в'язниці! Та не кажіть Помідорові, де сховано хатину кума Гарбуза! Тримайтеся стійко! Цибуліно все влаштує!
- Ми нічого нікому не викажемо і будемо чекати! - за всіх відповів майстер Виноградинка.- Але перекажи Цибуліно, хай поспішає, бо тут на нас напосідають миші, і хтозна, скільки часу ми втримаємося. Чи не можеш ти якось передати нам свічку і сірники? У нас був недогарок, але його з'їли миші.
- Зачекайте трішки, я миттю повернуся.
- Та вже ж зачекаємо, ніде не дінемось.
Через кілька хвилин знов долинув голос Полунички.
- Кидаю вам свічку! Ловіть!
Почувся шелест, і щось луснуло кума Гарбуза по носі.
- Є, є! - радісно закричав дідок.
То був пакуночок із свічкою і коробочкою сірників.
- Дякуємо тобі, Полуничко! - закричали всі хором.
- До побачення! Я втікаю, бо Помідор іде!
І справді, тої ж миті до кімнати увійшов Помідор. Він побачив Полуничку біля свого таємного телефону і страшенно розсердився.
- Що ти тут нишпориш?
- Я чищу ось цю мишоловку...
- Яку таку мишоловку?
- Ось цю... А хіба це не мишоловка?
Помідор радісно зітхнув. «Ото добре,- подумав він,- ця дурепа подумала, що то мишоловка».
Він так повеселішав, що навіть подарував Полуничці обгортку від цукерки. [51]
- На, візьми собі,- великодушно промовив він,- можеш її облизати. Вона солоденька! Ще торік у ній була загорнута карамелька з ромом.
Полуничка вклонилася і подякувала:
- За сім років служби ваша милість дарує мені уже третю обгорточку від карамельки!
- От бачиш, який я добрий хазяїн,- сказав Помідор.- Служи як слід, і тобі буде добре.
- Еге, дають - бери...- відказала Полуничка, знову вклонилася і побігла собі.
Помідор задоволено потирав руки і міркував: «От тепер сяду біля свого телефону, в'язні, мабуть, розмовлятимуть про щось таємне. Може, від них самих я й почую, куди вони сховали оту кляту хатину!»
Але Полуничка вже попередила в'язнів. Коли вони почули, що Помідор повернувся і, мабуть, підслухує, то й почали лаяти його на всі заставки.
Кілька разів Помідор поривався гукнути: «Ось я вас!» Та він не хотів себе викривати, узяв і заткнув отвір телефону, тобто лійку.
А у в'язниці майстер Виноградинка засвітив нову свічку. В'язні уперше глянули уважно на стелю і побачили в ній дірку таємного телефону. Досхочу посміялися вони, коли уявили собі розлютовану пику Помідора.
Але ця радість тривала недовго. Мишачий розвідник побачив у камері світло, усе розвідав і побіг доповісти своєму командирові.
- Синьйоре генерале, котів уже немає, а в людей є нова свічка! - весело доповів він.
У генерала Довгохвоста аж слина потекла по вусах, масних від першої свічки.
- Сурмити збір! - наказав він.
Коли військо знов зібралося, генерал виступив перед ним з такою палкою промовою:
- Хоробрі мої воїни! Нашій батьківщині загрожує небезпека! А тому знов атакуйте ворога і принесіть мені нову свічку. З'їм її, звичайно, я з допомогою моїх командирів. А перед тим дозволю кожному з вас її лизнути.
Миші на радощах запищали, схопили зброю і знов пішли у наступ. [52]
Але цього разу майстер Виноградинка діяв обачно. Узяв і поставив свічку в заглибнику високо в стіні між двома цеглинами. Даремно щосили скакали миші догори, свічки вони не дістали. Найхитріші з них трохи погризли скрипку Груші. Потім усі вони мусили відступити, бо розлючений поразкою генерал звелів жорстоко покарати своє військо.
Так і зробив. Вишикував усіх своїх солдатів у ряд і наказав розстріляти кожного десятого.
* * *
Цієї ж ночі у парку зібралась військова нарада.
Цибуліно, Полуничка і Редисочка зустрілися біля огорожі, щоб порадитися, і говорили так палко, що нічого круг себе не помічали. Не помітили вони і пса Гавкуна, що робив нічний обхід. Він люто напав на них. На дівчаток він навіть не глянув, а звалив лапами додолу Цибуліно і гавкав над ним, поки прийшов Помідор і заарештував його.