- Слухай, торт смачний?
- Ще й який! Хотіла б я, щоб і ви з'їли його стільки, скільки я. Це безперечно найсмачніший торт у світі. До того ж, цей торт космічний. Він тільки вчора прибув просто з неба.
- Яка краса! - вигукнув білявий хлопчик.
- Яка прикрість! - сказала дівчинка в червоному халатику.
- Чому прикрість?
- Шкода тому, що ми не можемо покуштувати його.
- Так,- мовила Ріта, зітхаючи. А сама подумала:
«Як легко порозумітися з дітьми! Вони-бо не думають, що я марю. Розуміють одразу, що їм не казки розказують! Вірять, що торт існує насправді!» [5 29]
- Мені дуже шкода,- продовжувала вона,- що ви не можете скуштувати торта, але коли я вийду з лікарні, то принесу вам добрячий шмат.
- А коли ти вийдеш? - спитав білявий хлопчик.
- Цього я не знаю, але сподіваюся, що невдовзі.
- А чому ти гадаєш, що торт ще буде там, коли ти вийдеш? - спитала дівчинка в червоному халатику.
Ріта не знала, що відповісти на це підступне питання. На мить вона уявила собі, як сумно буде повернутися в Трулло і почути від Паоло, що торта вже немає: солдати його знищили або буря віднесла геть од міста.
Діти чекали нетерпляче, що відповість Ріта. Всі дивилися на неї, і в кожному погляді Ріта читала одне й те саме невеселе запитання. Тоді вона не витримала. Зіскочила з ліжка й озирнулася довкола, шукаючи свою одіж. Неначе відгадавши її думки, дівчинка в червоному халатику сказала:
- Нашу одежу ховають у шафі, в іншому місці.
- Дарма,- відповіла Ріта.- Я піду так!
- А дорогу ти знаєш?
- Ні,- відповіла вона.- Я запитаю.
- І тебе негайно відвезуть до лікарні. А я знаю, як дістатися в Трулло: треба обійти полями.
Це казала та сама дівчинка у червоному халатику. Видно було, що вона й справді вже усе обдумала.
- Послухайте,- сказала вона,- я знаю, як вийти з лікарні з боку садка. Ходімо зі мною і вдаваймо, ніби граємося в піжмурки.
- Усі підемо? - здивувалася Ріта.
- Авжеж! Усі підемо! - закричав білявий хлопчик, стрибаючи з радощів.
- Хіба ти не казала, що торт великий-великий?
- Вистачить на всіх дітей Рима! - майже ображено підтвердила Ріта.
- Але тоді треба розповісти про це усім! - знову закричав білявий хлопчик.
- У коридорі є телефон,- сказала дівчинка в червоному халатику,- а я маю жетона. Я подзвоню своєму братові і скажу йому, щоб він подзвонив своїм товаришам і моїм подругам. Кожен з них подзвонить ще комусь, а ті іншим дітям... Вони повинні будуть попередити всіх [530] дітей - хто як може: хай кричать на вулицях перед школами, у дворах. Ти певна, що торта дійсно вистачить на всіх?
- Клянусь тобі! - сказала Ріта, поклавши руку на серце.
- А чому б нам не оголосити про це по радіо? - раптом запропонував білявий хлопчик. Всі розреготалися і навіть нічого не відповіли йому.
Дівчинка у червоному халатику побігла до телефону:
- Алло! Це я, Лукреція. Це ти, Сандріно! Слухай мене уважно. Тільки спершу візьми аркуш паперу та олівця, бо я казатиму тобі дуже важливі речі. Ти чуєш? - Сандріно не відповідав.
- Що з ним? - здивувалася Ріта.- Чому він мовчить?
- Як звичайно, взяв непідструганого олівця. Алло! Сандріно! Що? Зараз? Зараз він не може знайти стругачки. Візьми мого олівця, він у моєму портфелі.
- Швидше, швидше, ради Бога! - благали нетерплячі діти.- Якщо прийде медсестра, буде пізно.
Нарешті, Лукреції вдалось передати Сандріно свої інструкції. Вона диктувала йому, як учителька, не зупиняючись, не переплутуючи слів, ніби вона усе це вже давно обдумала і в голові у неї був цілком готовий план. Ну й розумниця та Лукреція!
Чарівний телефон
Не знаю, чи ви читали історію про дударя Гаммеліна, який своєю чарівною грою врятував місто від мишей. Городяни не схотіли заплатити Гаммелінові за роботу. Тоді він знову заграв на дуду, і всі діти, що жили у місті, пішли слідом за ним. Навіть ті, що були ще надто малі, щоб ходити, тихенько порачкували за дударем.
Щось подібне трапилося того дня в Римі. Телефонний дзвінок Лукреції виявився таким само чарівним, як Гам-мелінова дуда. Коли не чарівнішим.
Справді, припустімо, що славетний дудар став би вигравати посеред площі Святого Петра в Римі. Хто б його почув? Хіба що кілька дітлахів, які пустують біля водограю [531] чи біля обеліска. А може, і вони не почули б через гамір автомобілів. Дуді нелегко привернути до себе увагу в сучасному місті.