Уявляєте, як зрадів Помідор!
- Щоб довести тобі мою приязнь,- глузував він із Цибуліно,- я засаджу тебе до особливої темниці. Звичайна тюрма не гідна такого розбійника, як ти!
- Робіть як знаєте! - сміливо відказав Цибуліно. Та він і не міг відповісти інакше. Не плакати ж йому тільки через те, що його захопили в полон?
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
Підземна мандрівка з однієї темниці до другої
Вночі Цибуліно раптом прокинувся. Йому почулося, ніби хтось стукає у двері. Але ця думка здавалася йому такою безглуздою, що він аж засміявся.
- А все ж я щось почув!
Поки хлопчик міркував, що могло його розбудити, шум почувся знову. Був той шум глухий і рівномірний, неначе поблизу хтось рив землю лопатою. Цибуліно притулив [53] вухо до стіни. «Хтось риє підземний хід»,- здогадався він.
Тільки-но він зрозумів це, як зі стін посипалася земля, потім упала цеглина, а за нею хтось скочив до підземелля.
- До яких чортів це я попав? - запитав гугнявий голос.
- До моєї темниці,- відповів Цибуліно,- тобто до найтемнішого місця у тюрмі графського замку. Пробачте, що не можу впізнати вас у темряві і привітатися як годиться.
- А ви хто такий? Пробачте, але я звик жити у цілковитій темряві, а тут для мене занадто світло. Я нічого не бачу при світлі.
- Он як! То ви, мабуть, Кріт?
- Авжеж,- відповів Кріт.- Я вже давно хотів прорити хід до цього місця, та не мав часу. Знаєте, я повинен обдивлятися, лагодити десятки кілометрів підземних ходів. А в них завжди просочується вода, і через це я часто простуджуюся. А тут іще проклятущі черви лізуть звідусіль, вони зовсім не поважають чужої праці. Ну я і відкладав цю справу з тижня на тиждень. А сьогодні вранці я й кажу сам собі: «Синьйоре Кроте, якщо ви справді маєте допитливий розум і хочете побачити світ, то вже настав час рити хід у новому напрямі». Рушив я в путь і...
Тут Цибуліно перебив його оповідання, щоб відрекомендуватися:
- А мене звуть Цибуліно, я в'язень синьйора Помідора, управителя.
- Далі можете не казати, я впізнав вас по запаху,- сказав Кріт.- Я вам щиро співчуваю. Адже перебувати день і ніч у такому світлому місці - це ж справжня мука!
- А мені здається, що тут занадто темно.
- Ви жартуєте! Мені дуже шкода вас. Так, люди - злі. Я думаю, якщо треба посадити когось до темниці, то помістіть його туди, де справді темно, і очі можуть як слід відпочити. Але з того дня, коли карфагеняни відрізали вії Аттілію Регулу і так прив'язали його проти сонця, людство стало іще жорстокішим. [54]
Цибуліно зрозумів, що даремно сперечатися про світло і темряву з Кротом. Адже весь вік він живе у підземних норах і зовсім інакше уявляє собі світло і темряву.
- Скажу правду, мені теж дуже набридає світло,- згодився Цибуліно.
- От бачте! Що я вам казав? - Крота схвилювала згода Цибуліно.- Якби ви були трохи менший на зріст...- почав він.
- О! Та я ж і так малий! Я пролізу по якій завгодно кротячій норі.
- Можливо, можливо, юначе. Але зробіть мені таку приємність: не називайте мої підземні галереї норами. Можливо, я зможу вас вивести звідси.
- Я зможу пролізти по галереї, яку ви щойно прорили,- сказав Цибуліно.- Звісно, якщо ви будете показувати дорогу, щоб я не заблудився. Бо кажуть, що ваші галереї страшенно поплутані.
- Можливо,- погодився Кріт.- Бачте, мені набридає ходити завжди одними й тими ж галереями. Хочете, я вирию новий хід?
- А в який бік? - швидко спитав Цибуліно.
- Та мені однаково,- відповів Кріт.- Аби тільки новий хід привів до якогось зовсім темного місця, а не до такої занадто освітленої кімнати, як оця.
У Цибуліно одразу ж майнула думка про темницю, в якій перебували кум Гарбуз, майстер Виноградинка та інші друзі. Як вони здивуються, коли він пробереться до них підземним ходом!
- Мабуть, вам треба рити праворуч,- запропонував він.
- Праворуч чи ліворуч - мені однаково. Підемо праворуч, якщо вам так хочеться.
Не довго думаючи, Кріт уткнув свою мордочку в стіну і почав так швидко рити нору, що обсипав Цибуліно з ніг до голови землею.
Цибуліно поперхнувся і цілих чверть години відкашлювався. Коли перестав кашляти і чхати, то почув глухий голос Крота, що кликав його:
- То ви йдете за мною чи ні? [55]
Цибуліно пропхався у галерею, прориту Кротом. Вона була досить широка, і він міг просуватися по ній вперед. А Кріт був уже на багато метрів попереду і рухався надзвичайно швидко.