- Ще б пак! - погодився Цибуліно.^ Буває, що свічка дуже яскраво світить.
- Та ні, ця свічка не горіла! А коли б горіла, я б зовсім пропав.
Цибуліно дивувався, як то можна злякатися свічки, що не горить.
Раптом Кріт спинився і сказав:
- Я чую якісь голоси.
Цибуліно прислухався і почув приглушений гомін, хоча й не міг розрізнити голосів.
- Чуєте? - повторив Кріт.- А де голоси - там і люди. Де люди, там - світло. Краще нам повернути в інший бік.
Цибуліно знов прислухався і тепер ясно почув голос майстра Виноградинки. Не міг розібрати слів, але помилки бути не могло - говорив швець.
Хлопчикові захотілося на весь голос закричати, щоб його почули, впізнали, але він подумав про себе: «Ні, нехай Кріт поки що не знає, що це мої друзі. Спершу треба примусити його прорити хід до цієї темниці. А то все пропаде». [58]
- Синьйоре Кроте,- заговорив він обережно,- я чув про одну страшенно темну печеру. За моїми розрахунками, вона повинна бути десь поблизу.
- Невже вона темніша від цієї галереї?..- недовірливо спитав Кріт.
- Звісно, темніша! - фантазував Цибуліно.- Я певен, що люди, голоси яких ми зараз чуємо, прийшли туди, щоб їхні очі спочили у темряві.
- Гм...- недовірливо пробуркотів Кріт.- Щось мені не віриться... Та коли вже ви так хочете побувати в тій печері - хай буде по-вашому. Але це все - на вашу відповідальність.
- Прошу вас! Я вам буду безмірно вдячний! - прохав Цибуліно.- Та і вам це теж буде цікаво.
- Згода! - сказав Кріт.- Але вам же буде гірше, якщо від світла у мене заболять очі.
Через кілька хвилин голоси були вже зовсім близько. Цибуліно ясно почув, як кум Гарбуз казав:
- Ох, у всьому винен я... тільки я... Хоч би вже прийшов Цибуліно.
- Якщо не помиляюся, там назвали ваше ім'я,- зауважив Кріт.
- Моє ім'я? - ніби здивувався Цибуліно.- А я не чув.
У цю мить долинув голос майстра Виноградинки:
- Цибуліно запевнив, що прийде нас звільнити, і він таки прийде. Я певен, що він прийде.
- Ну що, чуєте? Про вас говорять. Ні-ні, не кажіть, що не чули! Признайтеся краще, нащо ви примусили мене йти саме сюди?
- Синьйоре Кроте,- признався Цибуліно,- може, мені одразу треба було б сказати вам усю правду. То я скажу хоч тепер. Ці голоси чути з підземелля замку. Там ув'язнені мої друзі, яких я пообіцяв звільнити.
- То ви хотіли, щоб я вам допоміг це зробити?
- Саме так. Синьйоре Кроте, ви такий добрий, ви вже проклали сюди таку довгу галерею... То, будьте ласкаві, прорийте ще трохи, щоб дати волю моїм друзям!
Кріт хвилинку подумав і сказав:
- Добре, я згоден. Мені все одно, куди рити. Вирию галерею ще й для ваших друзів. [59]
Цибуліно розцілував би його, коли б сам не був такий замурзаний землею.
- Від усього серця вам вдячний! - защебетав він.- І все життя буду вдячний!
- А тепер не будемо гаяти часу на теревені,- схвильовано перебив його Кріт,- доберемося мерщій до ваших друзів.
Він узявся до роботи і через кілька секунд прорив стіну, за якою була темниця. На біду, саме в ту мить, коли Кріт вліз до тюрми, майстер Виноградинка засвітив сірника, щоб глянути на годинник.
Спалах світла так вразив бідолашного Крота, що він метнувся назад, наче його шпигнули голкою в ніс, і щез у своїй галереї.
- До побачення, синьйоре Цибуліно! - гукнув він на прощання.- Ви хороший хлопчик, і я щиро хотів допомогти вам. Але ви мусили попередити мене, що я попаду під таке сліпуче світло. Не слід було мене обдурювати!
І він так швидко дременув назад, що вся галерея за ним завалилася, стіни обсипалися, і все знов заповнилося землею. Ось і голос Крота завмер удалині. Цибуліно сумно промовив йому вслід:
- Прощай, добрий старий Кроте! Світ не такий великий, і ми ще зустрінемось. Тоді я віддячу тобі за доброту.
Так Цибуліно розлучився з товаришем по підземній подорожі, витер якомога краще лице хустиною і вбіг до темниці, веселий та жвавий, як метелик.
- Вітаю вас, друзі! - дзвінко, мав срібна сурма, пролунав його голос у підземеллі.
Уявіть собі радість в'язнів! Вони схопили Цибуліно в обійми і мало не зацілували до смерті. В одну мить обтрусили всю землю, що на нього налипла. Один обіймав, другий цілував, третій лоскотав Цибуліно.
- Та легше, легше! - утихомирював він друзів.- Ви мене задавите!