Потім іще раз висякався у картату хустку і згорнув книгу. Допит був закінчений.
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Про те, як мимоволі синьйор Горох урятував життя Помідорові
Коли синьйор Горох отямився, навколо була цілковита темрява, і він подумав, що його вже, певно, повісили.
«Я помер,- думав він,- і тепер, напевне, у пеклі. Дивно тільки, що тут так мало вогню. Власне, його зовсім немає. Оце дивно: пекло - і без пекельного вогню!»
В цю мить у замку камери заскрипів ключ. Горох причаївся в кутку, бо тікати все одно було нікуди. Він перелякано дивився, як відчиняються двері, і чекав, що зараз увійде кат із солдатами Лимончиками. [71]
Лимончики справді увійшли, але з ними замість ката був... Хто б ви думали? Синьйор Помідор власною персоною, зв'язаний по руках і ногах.
Синьйор Горох скочив на рівні ноги і мало не кинувся на Помідора з кулаками, та схаменувся.
«Що ж це я роблю?! Тепер він такий самий в'язень, як і я»,- подумав Горох. І хоча не відчував ніякої симпатії до свого недавнього хазяїна, чемно запитав:
- То вас також заарештували?
- Заарештували? Скажіть краще, що мене засудили на смерть. Мене повісять завтра на світанку, відразу ж після вас. Та ви, мабуть, і не знаєте, що ми знаходимося у камері смертників!
Горох не міг отямитися від здивування.
- Принц Лимон страшенно розгнівався, що йому не вдалося розплутати ці таємниці,- вів далі Помідор.- Так що він придумав! Звинуватив мене перед графинями як призвідника всієї цієї змови. І виніс вирок: повісити.
Синьйор Горох не знав - радіти йому чи співчувати Помідорові.
Нарешті сказав:
- Ну що ж, не журіться, синьйоре Помідоре! Разом помирати будемо.
- Мала втіха,- озвався Помідор.- Та хоч ми й помремо, все-таки дозвольте мені вибачитися перед вами за те, що я мало дбав про вас під час допиту. Ви самі розумієте, що тоді вирішувалася і моя доля.
- Ах, що було - минуло. Не треба згадувати,- чемно сказав синьйор Горох.- Тепер ми - товариші по нещастю. То будемо краще допомагати один одному.
- Я цілком з вами згоден,- полегшено зітхнув Помідор.- І я дуже радий з того, що ви зовсім не злопам'ятна людина.
Він одразу повеселішав, дістав з кишені шматок солодкого пирога і по-братньому поділився з синьйором Горохом. Горох очам своїм не вірив, що Помідор так розщедрився.
- На жаль, оце і все, що мені залишили,- сказав Помідор, сумно похитуючи головою. [72]
- Отака в світі правда! Вчора ви були справжнім володарем замку, а сьогодні ви в'язень!
Помідор мовчки жував пирога.
- А знаєте,- раптом сказав він,- мені навіть подобається, як пожартував зі мною отой шибеник Цибу-ліно. Добре подумавши, я зрозумів, що він просто непосидющий хлопчина і зробив це від щирого серця, з бажання допомогти бідним людям.
- Можливо,- згодився Горох.
- Шкода, що невідомо, де тепер ці люди, які втекли з тюрми,- просторікував Помідор.- Тепер я залюбки зробив би для них щось хороше.
- Що ж ви зробили б тепер, коли самі перебуваєте у в'язниці?
- Ваша правда. Та я й не знаю, де вони.
- І я не знаю,- признався Горох.
Від привітності Помідора язик у адвоката почав потроху розв'язуватися, і він додав:
- Знаю тільки одне: місце, де вони сховали хатину кума Гарбуза.
Коли Помідор почув ці слова, у нього з радощів аж серце тьохнуло.
«Ану, Помідоре, прислухайся уважно до того, що говоритиме цей дурень,- сказав він сам собі.- Можливо, в тебе ще є надія на порятунок...»
- Справді, знаєте? - запитав він у адвоката.
- Авжеж, знаю. Тільки нікому не скажу. Бачите, я не хочу більш кривдити цих бідних людей.
- О, ці почуття роблять вам честь, синьйоре адвокат! Я б теж нікому не сказав. Я не хотів би, щоб через мене з цими бідолашними знедоленими людьми сталось якесь нове лихо!
- Коли так,- сказав синьйор Горох,- то я радий потиснути вашу руку.
Синьйор Помідор простяг руку, і синьйор Горох довго її тиснув.
Адвокат зовсім розчулився, йому закортіло поговорити з Помідором від усього серця.
- Повірите,- легковажно признався він,- вони сховали хатину біля самісінького замку. Так близько, що нам і на думку не спало б там шукати. [73]
- Де ж саме вони її сховали? - ніби ненароком запитав Помідор.