- Дякую за повідомлення! Але все це нітрохи не цікавить мене. До побачення!
- Синьйоре Кроте! Синьйоре Кроте! - закричав Цибуліно.- Вислухайте мене!
- Що ж, вислухати можу, та не сподівайтеся, що я знов буду вам допомагати.
- Та тут не про мене мова, а про нашого адвоката Гороха. Завтра вранці його мають повісити.
- І добре зроблять,- сердито відказав Кріт.- Я б сам охоче допоміг накинути на нього зашморг. Не люблю адвокатів, та й горох мені не до смаку. [76]
Нелегко було переконати Крота, але Цибуліно добре знав, що під його непривітною зовнішністю криється добре серце і що він не відмовиться допомогти у справедливій справі.
Так і сталося. Щось в оповіді Цибуліно схвилювало старого Крота, і він раптом сказав:
- Ну досить базікати, синьйоре Цибуліно. У вас таки надто довгий язичок. Покажіть краще, куди треба рити.
- Рийте на північний захід,- сказав Цибуліно і аж підскочив на радощах.
Миттю прорив Кріт підземний коридор просто під ешафот. Тут вони причаїлися і стали чекати. Коли синьйор Горох провалився в отвір помосту, Цибуліно швиденько перерізав зашморг і влив Горохові в рот трохи картопляного соку, що Кріт завжди носив з собою. А щоб остаточно привести адвоката до пам'яті, Цибуліно дав йому кілька легеньких ляпасів по щоках. Горох був настільки приголомшений, що зовсім повірив у власну смерть, подумав, що він уже в раю.
- О! Синьйоре Цибуліно! - радісно скрикнув він.- І ви теж померли? Яке щастя зустрітися з вами в раю!
- Отямтеся, адвокате! - перебив його Кріт.- Це не рай і не пекло. Я теж не святий Петро і не диявол, а старий Кріт і поспішаю у своїх справах. А тому втікайте звідси швидше, та старайтеся більш не попадатися на моєму шляху. Бо кожного разу, коли я зустрічаю Цибуліно, у мене буває справжній сонячний удар.
У норі під ешафотом було темно, хоч око виколи, але для Крота це було таке світло, що в нього відразу розболілася голова.
Нарешті Горох зрозумів, як щасливо завдяки Кротові й Цибуліно врятувався од неминучої смерті. І він без кінця дякував своїм рятівникам. Обняв одного, потім другого, далі хотів обняти обох зразу, та це йому не вдалося, бо руки в Гороха були надто короткі. Коли він трохи заспокоївся, всі троє рушили у путь. Дійшли до кінця готового підземного ходу, Кріт прорив новий хід до печери, де перебували майстер Виноградинка, кум Гарбуз, скрипаль Груша та інші друзі. [78]
Адвоката зустріли з радістю. Всі уже забули про те, що недавно він був їхнім ворогом.
Коли Кріт прощався зі своїми новими друзями, на очі йому навернулися сльози.
- Друзі,- сказав він,- якби ви були хоч трохи розсудливі, то оселилися б зі мною під землею. Там немає ні тюрем, ні шибениць, ні синьйорів Помідорів, ні принців Лимонів з його поліцаями Лимончиками. Спокій і темрява - от що найдорожче в світі. У всякому разі, якщо я буду вам потрібен, то вкиньте ось у цю дірочку записку. А я іноді буду сюди навідуватися* щоб знати, як ідуть у вас справи. А тепер бажаю вам усього найкращого!
Друзі тепло попрощалися з Кротом, і ще не встигли всі його обняти, як раптом Горох так ляснув себе по лобі долонею, що аж ноги задер.
- Ох я ж роззява! Ох я ж забудько! Скільки лиха завдає моя забудькуватість!
- Про що ви забули? - ввічливо запитала кума Динька, обтрушуючи пил з його зеленого піджака.
І Горох розповів їм про свою зустріч у тюрмі з Помідором.
- Так от саме зараз сторожа і пішла до лісу, щоб забрати хатину кума Гарбуза! - закінчив він.
Цибуліно мовчки вискочив з печери і підбіг до дуба, де жив кум Суниця. Але хатинки кума Гарбуза там уже не було.
Кум Суниця сидів між коренями дуба і невтішно ридав:
- Ох, мій будиночок! Ох, мій чудовий будиночок!
- Були вже тут Лимончики? - запитав Цибуліно.
- Так, так, були і все забрали: і половинку ножиць, і бритву, і моє оголошення, і навіть дзвіночок!
Цибуліно мовчки почухав потилицю. Тепер чи й два шила допомогли б йому що-небудь придумати, а тут не було й одного. Мовчки ласкаво поклав він руку на плече кума Суниці і привів йогб до печери.
Коли вони увійшли, ніхто з друзів нічого їх не спитав. Усі зрозуміли, що цього разу Помідор переміг, а вони зазнали нової невдачі. [79]
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Про пригоди містера Морквоу і пса Шукая