Вони сіли край басейну і почали сушитись.
- А я зробив важливе відкриття,- поважно промовив містер Морквоу.
- Важливе, абсолютно! - підбрехнув пес.- Ви, мабуть, відкрили, що вода - мокра?
- Та ні! Знай, що в'язні втекли через оцей басейн з золотими рибками!
- Еге ж. Вони, мабуть, вирили попід дном підземний хід.
Слідчий покликав синьйора Помідора і сказав йому, хай звелить випустити з басейну всю воду і перекопати дно, бо виникла підозра, що в'язні втекли саме [84] через басейн. Але Помідор навідріз відмовився псувати басейн. Він сказав, що в'язні, мабуть, обрали простішу дорогу, а в басейні їх шукати - тільки час марнувати.
Містер Морквоу мовчки зітхнув і сумно похитав головою.
- От вона - людська невдячність! - сказав він.- Я в поті чола працюю, приймаю одну холодну купіль за другою, а місцеві начальники ще й заважають, замість того щоб допомогти.
На щастя, поблизу з'явився Вишенька. Слідчий спитав у нього, чи є з парку інший вихід, крім ходу, виритого попід дном басейну.
- А звісно є! - відповів Вишенька.- Он, прошу, через ту хвіртку.
Слідчий подумав, і вихід через хвіртку здався йому цілком придатним. Він палко подякував Вишеньці і в супроводі свого вірного Шукая рушив до хвіртки.
Вишенька пішов за ним, ніби з простої цікавості. Та коли слідчий вийшов за огорожу і пішов дорогою до лісу, Вишенька вставив два пальці в рот і свиснув.
Містер Морквоу враз спинився.
- Ви мене кличете? - спитав він.
- Ні, ні, містере Морквоу. Це я сповістив одного горобця, мого приятеля, що на підвіконні для нього є крихти хліба.
- У вас добра душа, синьйоре Вишенько! - сказав слідчий, вклонився і пішов собі далі.
Як ви, мабуть, самі чекали, на свист Вишеньки з лісу відгукнувся інший свист, правда, не такий сильний, а тихенький. На узліссі, праворуч від Морквоу, заворушилися кущі. Вишенька посміхнувся. Тепер він знав, що його друзі на сторожі. Ще вчора попередив їх про приїзд містера Морквоу, і вони умовилися, як пошити слідчого в дурні.
Але слідчий також помітив, що на узліссі заворушилися кущі. Він і його пес разом упали на землю і причаїлися.
- Нас оточили,- пробелькотав слідчий, випльовуючи пилюку, що набилася йому в рот і ніс.
- Оточили, абсолютно! - прошепотів пес. [85]
- Небезпека щохвилини зростає,- шепотів містер Морквоу.- Але ми мусимо будь-що зловити втікачів.
- Зловимо, точно!
Містер Морквоу почав оглядати узлісся у величезний бінокль.
- Там нікого немає,- нарешті сказав він.- Розбійники втекли.
- Розбійники? - спитав Шукай.- А до чого тут розбійники?
- От тобі й на! - гримнув на нього Морквоу.- А ті, що ховалися за отими кущами і шелестіли гіллям, хіба то не розбійники?! Так, це зграя страхітливих розбійників! Тепер ми повинні йти їхніми слідами і, напевне, знайдемо схованку втікачів.
Шукай знов і знов дивувався з проникливості свого господаря.
Розбійники відступали, бо видно було, як ворушилися кущі.
Тобто самих розбійників слідчий із псом не побачили, але ж кущі хиталися, і тому Морквоу був певен, що за ними ховаються саме розбійники. Він твердо повірив у свою вигадку, що то розбійники, які боялися неминучого арешту і втікали від нього.
А насправді ніяких розбійників там не було й близько. А хто там був, я скажу вам пізніше.
Через якусь сотню метрів стежка привела до лісу. Морквоу і Шукай хоробро увійшли в ліс, ступили ще кілька кроків, спинилися і сіли під розлогим дубом відпочити і роздивитися навколо.
Слідчий дістав із сумки мікроскоп і почав пильно роздивлятися пилюку на стежці.
- Видно якісь сліди, хазяїне? - нетерпляче спитав Шукай.
- Ніяких.
У цю мить знов почувся довгий посвист, а потім приглушений крик:
- Ого-го-го!
Морквоу і Шукай припали до землі і завмерли.
Крик повторився двічі або й тричі. Тепер уже не могло бути ніяких сумнівів. Це перегукувалися розбійники. [86]
- Нам загрожує небезпека,- спокійно, і оком не зморгнувши, сказав Морквоу і дістав сачок для метеликів.
- Загрожує, абсолютно! - повторив пес.
- Розбійники відрізали нам шляхи до відступу і тепер почали обхідний маневр, щоб захопити нас ззаду. Держи перечницю напоготові. При їхній появі сип їм перець просто в очі, а я накрию їх сачком.