Ведмедика не треба було просити двічі: він присів, Цибуліно скочив йому на спину, і вони помчали до міста.
Цибуліно вказував шлях: [96]
- Праворуч! - командував він.- Ліворуч! Туди, поза тим будинком! Тихіше, ось міська брама. До зоологічного саду - туди! Обережно, потихеньку!
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Тюлень - базіка язикатий
У зоологічному саду стояла глибока тиша. Сторож спав у загороді для слонів, поклавши собі під голову кінець слонячого хобота. Спав він так міцно, що не прокинувся, коли Цибуліно з Ведмедиком тихенько постукали у ворота.
Слон обережно переклав голову сторожа на купку соломи, простяг хобота до воріт, відімкнув і стиха пробурмотів:
- Увійдіть...
Двоє друзів озираючись увійшли.
- Доброго вам вечора, синьйоре Слон,- чемно привітався Цибуліно.- Пробачте, якщо ваша ласка, що ми турбуємо вас у таку пізню годину.
- Дарма, прошу,- відповів Слон.- Я ще не спав. Пробував відгадати, що сниться моєму сторожеві. Завжди, коли він спить тут, я намагаюсь відгадати його сни. Адже по його снах можна взнати - хороша він людина чи нехороша.
Цей Слон був старий індійський філософ. В його голові завжди роїлися чудернацькі думки.
- Просимо вашої поради, бо знаємо, який ви мудрий,- казав далі Цибуліно.- Чи не порадили б ви нам, як можна звільнити з клітки тата і маму оцього Ведмедика, мого друга?
- Що ж, я міг би вам це сказати... Та навіщо? В лісі не краще, ніж у клітці. У клітці не гірше, ніж у лісі. Отже, по-моєму, виходить, що кожен мусить залишитися на своєму місці.
Несподівано настрій Слона змінився і він промовив:
- Та коли ви так цього бажаєте, то скажу. Ключ від ведмежої клітки лежить у кишені ось цього чолов'яги, [97] мого сторожа. Спробуємо не розбудити його і витягти ключ. Мій сторож спить міцно. Не почує.
Цибуліно і Ведмедик сумнівалися, що хоботом можна зробити таку тонку справу. Але Слон так спритно і делікатно діяв своїм довжелезним гнучким хоботом, що сторож і не поворухнувся.
- Нате вам ключа! - сказав Слон.- Та не забудьте ж потім принести його мені.
- Будьте певні і прийміть нашу найщирішу подяку,- прошепотів Цибуліно.- А ви не бажаєте втекти звідси разом з нами?
- Якби я хотів утекти, то не чекав би вашої появи і допомоги. Бажаю успіху!
Він знов обережно поклав голову сторожа собі на хобот і став тихесенько колисати. Хотів міцно приспати його, поки наші друзі роблять свою справу.
Цибуліно і Ведмедик вислизнули із слоновника і попростували до ведмежих кліток. Та не встигли вони ступити кількох кроків, як їх покликав чийсь голос:
- Гей, ви!
- Ш-ш-ш! Хто там? - озвався переляканий Цибуліно.
- Ш-ш-ш! Хто там? - передражнив той самий голос.
- Не піднімай галасу, сторожа розбудиш! А невідомий голос знову перекривив:
- Не піднімай сторожа, галас розбудиш!.. Ох, дурень я, дурень! - додав голос,- Я все переплутав!
- Та це ж Папуга! - прошепотів Цибуліно до Ведмедика.- Він повторює усе, що чує. Але він зовсім не розуміє ні того, що чує, ні того, що сам говорить. Через це він усе плутає.
Проте Ведмедик не хотів ображати Папугу і ввічливо спитав:
- Скажіть, цією доріжкою можна дійти до клітки з ведмедями?..
Папуга все переплутав:
- Скажіть, цією кліткою можна дійти до доріжки з ведмедями?.. Ох, який я дурень, знову все переплутав!
Видно було, що від нього нічого не доб'єшся, і наші друзі тихенько пішли далі.
Аж ось із клітки до них озвалася Мавпа: [98]
- Послухайте, синьйори, послухайте...
- Нам ніколи! Ми страшенно поспішаємо! - відповів Ведмедик.
- Хоч одну хвилинку! Ось уже два дні і дві ночі я гризу цей горіх і ніяк не можу розгризти. Допоможіть мені!
- Добре! Коли йтимемо назад! - відказав Цибуліно.
- Ви мене дурите,- похитала головою Мавпа.- Та і я теж вас обдурила. Хі-хі-хі... Навіщо мені цей горіх і всі горіхи на світі? Я б хотіла знову бути у моєму рідному лісі, плигати собі з гілки на гілку і влучати кокосовими горіхами в голову якого-небудь мандрівника. Хі-хі-хі... А навіщо тепер горіхи, коли я в клітці, а там у лісі нема кому кидати горіхи в голови мандрівників? І для чого потрібні мандрівники, коли нікому влучати їм у голови кокосовими горіхами? Я вже й не пам'ятаю, коли востаннє влучала горіхом у голову мандрівника. А в того мандрівника голова була голомоза і червона... В неї так було добре ціляти. Хі-хі-хі... А то ще було...