Як потрібні книжки Джанні Родарі всім нам, можна побачити ще й із того, скільки фільмів поставлено за його казками, скільки п'єс з'явилося на сценах наших театрів. Здається, ніби він був не італійський, а наш письменник. І, мабуть, так вого й було насправді. Адже полюбити можна тільки когось свого, рідного й дорогого - таким залишається для всіх нас Джанні Родарі. Він, звичайно, трошки й італійський письменник, але тільки трошки, бо в усьому він любий і дорогий письменник саме наших дітей.
Нам усім пощастило. Пощастило, що Джанні Родарі писав свої блискучі, мов новорічні кульки, казки. Пощастило, що в Україні їх рік за роком перекладали. А ще, я вважаю, пощастило і дамому Джанні Родарі, Що в нашій країні він знайшов собі таких вірних читачів, і читають казки [7] італійського казкаря спочатку батьки, а коли вони виростають, то передають свою любов до них дітям.
Я думав написати замість передмови казку, де були б Цибуліно, капітан Півбороди, фея і неодмінно сам Джанні Родарі. Казки в мене не вийшло, тому спробуйте, любі друзі, написати її самі. І нехай вона буде у вас і весела, і цікава, і трохи сумна, як у Джанні Родарі.
ГЕОРГІЙ ПОЧЕПЦОВ
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Як Цибулоне наступив принцові Лимону на мозоль
Цибуліно був сином Цибулоне і мав семеро братів. Звали їх Цибулетто, Цибулотто, Цибулучча та іншими подібними іменами, найкращими в шановній цибулиній родині. Люди вони були, що й казати, хороші, але безталанні.
Та й не дивно. Де цибуля, там і сльози.
Жив Цибулоне з усією своєю родиною в дощаній халупі, не більшій від ящика для розсади.
Коли хто з панів потрапляв, бувало, на вулицю, то роздратовано морщив носа і велів візникові їхати швидше: «Пхе, як тхне цибулею».
Якось через те село мав проїздити правитель країни, сам принц Лимон. І його придворні побоювалися, щоб не постраждав від запаху цибулі принців ніс.
- Ну що скаже принц, коли почує, як тхне від оцих злиднів?!
- Треба їх напахтити,- вирішив обер-камергер.
І одразу ж послали з десяток солдатів Лимончиків, щоб напахтити бідноту. Цього разу солдати облишили свої шаблі та гармати, а взяли на плечі лише обприскувачі з одеколоном, амброю, фіалковими пахощами та найкращою трояндовою водою з Болгарії.
Солдати вигнали надвір Цибулоне з його синами і всією ріднею, поставили попід муром і оббризкали від голови до ніг пахощами, аж бідолашний Цибуліно застудився.
Та ось долинув звук сурми, і в супроводі усіх Лимонів і Лимончиків з'явився сам правитель, принц Лимон. Він був одягнений у все жовте, а над його жовтою шапкою [11] дзеленчав золотий дзвіночок. У придворних Лимонів дзвіночки були срібні, а у простих Лимончиків - бронзові. І так усі ті дзвіночки гарно дзеленчали, що люди збігалися, як на дивовижу,- думали, що то оркестр.
Цибулоне і Цибуліно опинилися спереду, тому їх штовхали і в боки, і в спину ті, що стояли позаду. Старому бідоласі Цибулоне це набридло, і він почав гукати:
- Назад! Назад!
Принц Лимон почув те і розсердився. А потім спинився, підійшов окаряч до Цибулоне і гримнув на старого:
- А чого це ти кричиш «назад, назад»? Може, тобі не до вподоби, що мої вірні піддані тиснуться вперед, щоб на мене подивитися? Га?
- Ваша світлосте,- зашепотів йому на вухо обер-камергер,- мені здається, що цей чоловік - небезпечний бунтівник! Його треба тримати під пильним наглядом.
І один із охоронців принца навів на Цибулоне спеціальну підзорну трубу, у яку наглядали за бунтівниками. Кожен з Лимончиків мав таку трубу.
Бідолашний Цибулоне аж позеленів зі страху.
- Ваша величносте,- насилу пробелькотів він,- то мене ж задавлять!
- І добре зроблять! - гримнув принц Лимон.
Тут обер-камергер звернувся до натовпу з такою промовою:
- Любі наші підданці! Його світлість дякує вам за вірнопіддані почування і за стусани, якими ви частуєте один одного. Тож штовхайтеся, громадяни! Штовхайтеся, громадяни! Штовхайтеся дужче!
- Та коли б і вас із ніг не збили,- вихопилося у Цибуліно.
І тут-таки один із стражників навів на хлопчину свою підзорну трубу. Цибуліно зважив за краще втекти і попід ногами старших швидко пробрався назад.
Громадяни спочатку не дуже тіснилися. Та обер-камергер так загрозливо бликав на них, що юрба захвилювалася, мов вода у діжці. Штовханина стала такою, що зрештою старий Цибулоне не утримався на місці і наступив простісінько на ногу самому принцові Лимону. У його світлості на ногах були мозолі, тож йому аж свічки в очах засвітилися. Десяток солдатів Лимончиків з усіх боків [12] як один кинулися на нещасного Цибулоне і закували його в кайдани.