- Цибуліно! Цибуліно! - гукав старий, а його вже тягли геть.
Цибуліно був у цю мить уже далеко, та всі навколо нього все знали і, як то буває, знали навіть те, чого насправді й не було.
- Ото добре, що його схопили. Адже він хотів ударити його світлість кинджалом!
- Та зовсім не те! У нього в кишені був кулемет!
- Кулемет у кишені? Бути цього не може!
- А ви не чули пострілів?
Насправді то були не постріли, а тріскотіння ракет на честь принца Лимона. Але люди так переполошилися, що кинулися врозтіч від солдатів Лимончиків.
Цибуліно хотів був крикнути усім цим людям, що в кишені його батька був лише недокурок тосканської сигари. Та подумав, що краще буде промовчати.
Бідолашний Цибуліно! Йому здалося, що він раптом перестав бачити на праве око,- а то була просто сльоза.
- Назад, дурна! - наказав їй Цибуліно і зціпив зуби, щоб не заплакати. Налякана сльоза сховалася і більше не з'являлася.
* * *
Одне слово, Цибулоне засудили до тюремного ув'язнення не тільки на все життя, а й після смерті, бо при тюрмах принца Лимона були і кладовища, де ховали померлих в'язнів.
Другого дня Цибуліно прийшов до тюрми провідати батька. Вони обнялися.
- Бідний мій тату! Вас запроторили до тюрми як злочинця разом з найлихішими бандитами.
- Не думай так, синку,- ласкаво відказав батько.- У тюрмі повнісінько найчесніших людей.
- А що ж поганого вони зробили?
- Та нічого. От за це-то вони й попали до тюрми. Принц Лимон не любить чесних людей...
Цибуліно замислився, і йому здалося, що він зрозумів.
- То сидіти у тюрмі - це честь? - спитав він. [13]
- Буває й так... Тюрми збудовані для грабіжників та убивць. Але з того часу, коли країною почав правити принц Лимон, грабіжники та убивці служать при ньому, а в тюрмах сидять чесні громадяни.
- Я теж хочу стати чесним громадянином,- сказав Цибуліно.- Але в тюрмі сидіти не хочу. Отож я скоро повернуся і всіх вас визволю.
- Не нахваляйся,- посміхнувся старий.- Це не так легко зробити.
- От побачиш, я свого доб'юся!
Тут прийшов один із тюремників Лимонів і наказав закінчувати побачення.
- Цибуліно,- сказав тоді бідолашний в'язень,- ти тепер уже величенький і можеш сам про себе подумати. Про твою маму і братиків подбає дядечко Цибуля. Я хочу, щоб ти пішов учитися.
- Але ж у мене нема книжок і купити їх ні за що.
- То не біда. Навчися добре викривати шахраїв і негідників. А найбільше вивчай тих, що при владі.
- А що я робитиму далі?
- Настане час - сам побачиш.
- Ну годі вже! - кричав Лимон-тюремник.- Годі базікати! А ти, шмаркачу, забирайся геть, якщо не хочеш теж попасти за грати.
Цибуліно так і хотів сказати Лимонові щось дошкульне, та прикусив язичка, щоб не кинули його за грати, раніш ніж він візьметься до справи.
Хлопчик поцілував тата й побіг.
Того ж дня він доручив свою маму і братиків дядечкові Цибулі, якому в житті пощастило трохи більше, ніж іншим родичам, бо він служив двірником. Розпрощавшися з ними, Цибуліно почепив на палицю пакуночок з речами, взяв її на плече і рушив у дорогу.
Цибуліно пішов навмання першою-ліпшою дорогою і не помилився. Години за дві дійшов до якогось невеличкого сільця - такого малого, що навіть дощечки з назвою не було біля крайньої хатини.
Та й хатина схожа була більш на буду для цуценяти, ніж на житло. Біля віконечка сидів якийсь дідок з рудуватою борідкою. Він сумно поглядав на вулицю і, здавалося, дуже журився над чимось. [14]
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Як Цибуліно довів до сліз самого синьйора Помідора
- Дядечку,- звернувся до дідка Цибуліно,- і чого це вам заманулося туди залізти? Хотів би я знати, як ви звідти виберетеся?
- О, це легко зробити! - відказав дідок.- А от увійти набагато важче. Я охоче запросив би тебе до себе, хлопчику, і навіть почастував би кухликом пива. Та двом тут не поміститися, і, правду кажучи, пива у мене теж нема.