— За допомогою фільму «Люксо молодший» Pixar уперше продемонструвала, як комп’ютерна анімація може успішно передати сюжет, характер і емоції, — розповідав мені Ед. — Це було справжнє новаторство для Pixar і для всієї галузі, приголомшливий хіт — він вражав глядачів повсюди, де тільки ми його показували.
«Люксо молодший» став першою короткометражкою із цілої серії виплеканих у Pixar. За ним ішли «Зірка цирку»[13] (1987 р.), «Олов’яна іграшка» (1988 р.) і «Дрібничка»[14] (1989 р.). «Олов’яна іграшка» завоювала нагороду Американської кіноакадемії як найкраща анімаційна короткометражка — на той час це було одне з найвищих досягнень Pixar.
Тут існувала лиш одна проблема: анімаційні короткометражні стрічки не мали комерційної цінності. Їх робили або з чистої любові до процесу, або, як у випадку Pixar, для того щоб випробувати або розвинути технології та процес створення креативного продукту. Їх демонстрували на торговельних виставках, кінофестивалях, інколи — перед показом повнометражних фільмів у кінотеатрах, але вони не заробляли ні копійки. Та й, правду кажучи, у виробництві вони були дорогими. Мені навіть не знадобився аналіз економічних показників ринку короткометражних анімаційних фільмів — ринку не було.
Скидалося на те, що чим більше я шукав можливі центри прибутку, тим менше знаходив. Іноді лікар мусить поставити пацієнту невтішний діагноз, але я не думав, що мене найняли, аби я повідомив Стіву Джобсу, що його компанія виявилася безнадійним випадком. Він чекав позитивної відповіді, а я її все не знаходив.
— Pixar — якась загадка, — поділився я з Гілларі своїми думками якось після вечері. — Не думаю, що бачив колись стільки талановитих людей, зібраних під одним дахом. Вони всі докладають героїчних зусиль, але кожна справа, за яку беруться, або вже провалилася, або має такий обмежений потенціал, що навряд чи тих зусиль варта. Це просто біг на одному місці.
— Якщо нічого не виходить, як компанії вдалося вижити стільки часу? — поцікавилася Гілларі.
— Думаю, все зав’язане на Стівовій упертості, — відповів я. — Я не знаю жодного іншого інвестора, який стільки часу за це тримався б. Він уже вклав п’ятдесят мільйонів у Pixar, а результату з того практично немає.
— Ти вже все перевірив?
— Ще треба вивчити ситуацію довкола «Історії іграшок».
— Я б не здавалася, — сказала Гілларі, намагаючись підбадьорити мене. — Може, там на тебе чекатимуть кращі новини.
Втім, у мене було відчуття, що дослідження планети Pixar підвело мене до її найпохмурішої місцини.
4
Голодний митець
Отриманий раніше досвід підготував мене до розуміння особливостей тих напрямків у Pixar, які я вже вивчив. Але всіх набутих знань мені бракувало, щоб перейти до оцінки бізнес-потенціалу «Історії іграшок». Завдання досконало розібратися в цій справі було не з легких. Pixar ще ніколи раніше не випускала комп’ютерний анімаційний повнометражний фільм. Та й ніхто не випускав. Передбачити його ринок було просто неможливо. Так само як неможливо було спрогнозувати, чи припаде глядачам до смаку перегляд дев’яноста хвилин комп’ютерної анімації. Перешкоджало ще й те, що я нічого не знав про кіноіндустрію.
Очевидно, починати вивчення годилося з першої виробничої угоди між Pixar і Disney, підписаної майже чотири роки тому, 6 вересня 1991 року. Ця угода могла бодай пояснити мені, що Pixar заробить на «Історії іграшок» і на яких умовах будуть випускатися майбутні фільми, котрі підпадають під дію контракту.
Сам документ виявився несподівано коротким: лише двадцять з половиною сторінок. Я бачив угоди на сімдесят сторінок, покликані регулювати значно менш заплутані питання. Попри стислість, продертися крізь формулювання було складно — угоду було написано незрозумілим мені голлівудським професійним сленгом. В одному з пунктів мовилося: «СВД слід визначити, обчислити, пояснити і сплатити відповідно до показників СР та ЧД WDC та до райдерів, передбачених додатками до угоди»[15]. Що б це мало означати?
Щоб розшифрувати договір, я зв’язався із Семом Фішером, піксарівським юристом, який вів переговори щодо його укладення. Сем нещодавно став партнером в одній із провідних голлівудських юридичних фірм — Ziffren, Brittenham, Branca & Fischer. Я поїхав на зустріч із Фішером у просторий і зі смаком обставлений офіс фірми в престижному бізнес-районі Лос-Анджелеса, неподалік від Беверлі-Гіллз. Сем був бездоганно вбраний, мав невелику борідку й носив окуляри. Він одразу ж зустрів мене тепло, привітно й був готовий допомогти. Уважно вислухав — у мене виникло відчуття, що моє питання справді важливе, — та з легкістю заходився пояснювати тонкощі прихованого від невтаємничених світу голлівудського права, що регулювало індустрію розваг.
Сем кілька годин присвятив тому, щоб пояснити мені всі тонкощі термінів, умов і доповнень до контракту між Pixar і Disney. Розпочали ми зі строку дії угоди. Договір регулював виробництво трьох фільмів, і його дія припинялася через шість місяців після випуску останньої зі стрічок. Це звучало досить просто, але скільки насправді триватиме угода?
Прем’єра першої картини, «Історії іграшок», була намічена на листопад 1995 року, через чотири роки після підписання угоди. Роботу над другим фільмом, поки без назви, щойно розпочали. Це начебто мала бути історія про комах, що намагаються врятувати колонію мурашок. Усе, що я встиг довідатися про Pixar до того часу, свідчило: виробництво другого фільму займе принаймні стільки ж часу, скільки пішло на виготовлення «Історії іграшок». Це означало, що прем’єра другої стрічки відбудеться приблизно через чотири роки, десь у 1999 році. Виробництво третього фільму займе ще наступні чотири роки, бо Pixar мала ресурси, щоб одночасно працювати лише над однією картиною. Це вже буде приблизно листопад 2003 року. А отже, виходило, що за поточних темпів дія угоди на виробництво фільмів повністю припиниться аж через шість місяців, у травні 2004 року. Зараз був травень 1995 року. Загалом Pixar, імовірно, присвятить виконанню контракту ще дев’ять років — дуже, дуже довгий час, якщо міряти стандартами світу стартапів. Я відчув, що починаю нервувати.
Мені впало в очі ще одне положення, яке стосувалося строку дії договору. Наприкінці розділу містилося твердження про те, що до завершення терміну угоди Pixar не матиме змоги пропонувати жодній іншій компанії ідей щодо нових фільмів, котрі були запропоновані Disney, навіть якщо їх відхилили.
— Це неправильно, — звернувся я до Сема. — Якщо Disney не прийме піксарівські задуми щодо нових фільмів у 1995 році й навіть не матиме найменшого інтересу до них, Pixar на матиме права бодай вести розмову про це з іншими студіями ще десять років! Але ж ми мусимо обговорювати ідеї фільмів із потенційними партнерами задовго до того, як стрічки, зняті за ними, побачать світ! Це означає, що задуми, котрі нам шалено подобатимуться, випадуть із роботи, якщо не припадуть до смаку Disney.