Я проминув бічні ворота й увійшов до будинку крізь кухонні двері. Як зазвичай, на довгому дерев’яному столі грубої роботи громадилися смаковиті на вигляд фрукти й закуски. Привітався з кухарем — той зустрів мене тепло й привітно — і, пройшовши кухнею, рушив через передпокій до Стівового кабінету.
— Привіт, Лоуренсе, — з посмішкою промовив Стів, коли звів погляд і побачив мене.
— Не передумав щодо прогулянки? — поцікавився я. — Можемо тут лишитися, якщо хочеш.
— Давай ліпше пройдемося, — сказав він. — Буде добре подихати свіжим повітрям.
Прогулянки вулицями Пало-Альто бадьорили Стіва. Йому подобалися повітря, будинки, клімат. Погода стояла ясна й погідна, ми спускалися вулицею, обабіч якої росли дуби, магнолії та ясени, проходили повз розмаїті архітектурні форми — від невисоких одноповерхових будиночків у стилі ранчо, що нагадували про давні часи, до величезних удосконалених маєтків — ознак зростання Кремнієвої долини. Кілька хвилин ми мовчали, цілком зосередившись на прогулянці, а потім я звернувся до теми, яку хотів порушити.
— Хочу поговорити про ціну акцій Pixar, — промовив я.
— Що саме ти маєш на увазі? — запитав Стів.
— Думаю, Pixar опинилася на роздоріжжі, — пояснив я. — Її вартість зависока, щоб утриматися непорушно. Якщо ми припустимося помилки, бодай найменшого огріху, ринкова вартість Pixar зменшиться наполовину так стрімко, що й оком не змигнеш, і половина твого багатства зникне разом із нею, — я зробив паузу й додав: — Ми підлетіли надто близько до сонця.
Дотепер ми насолоджувалися неймовірним забігом: упродовж десяти років один блокбастер виходив слідом за іншим.
— Або Pixar скористається зі своєї захмарної вартості, щоб розвинути інші напрямки бізнесу, — вів я далі, — за прикладом Disney, або…
— Або ж ми продамо компанію Disney, — закінчив замість мене Стів.
— Так, або ж ми продамо компанію Disney чи будь-кому іншому, хто буде здатен запропонувати такі ж можливості для розширення сфери діяльності й захисту Pixar.
Втім, ми обоє знали, що інших претендентів немає.
— Дай мені трохи подумати, — відповів Стів. — Я почув тебе.
Через кілька місяців, 25 січня 2006 року, Pixar та Walt Disney Company оголосили, що Disney купує Pixar — вартість угоди складала 7,6 мільярдів доларів. На той час Стів володів пакетом понад половини акцій Pixar, тож його частка компанії коштувала кілька мільярдів доларів. Через десять років завдяки стрімкому розстанню вартості Disney ці акції подорожчали майже в чотири рази.
Коли ми вперше розмовляли зі Стівом про Pixar ще понад десять років до того, в далекому 1994 році, компанія вже пустила на вітер майже 50 мільйонів доларів, вкладених ним, а зиску з того було мало. Вартість Pixar, обчислена для акціонерів компанії у фінансовій звітності, на той час була мінус 50 мільйонів. А вже за десять років інвестиції Стіва в цю компанію перетворили його на одного з найбагатших людей у світі.
Моя співпраця з Pixar тривала від першої розмови зі Стівом у 1994 році аж до продажу компанії у 2006 році. Змога працювати там стала одним із найбільших привілеїв у моєму житті. Й хоча про легендарний творчий і виробничий прогрес Pixar уже було написано багато, моя історія покаже цю компанію з іншого кута зору, адже йтиметься передусім про стратегічні й ділові рішення, які уможливили процвітання проекту.
Вочевидь, побіжний погляд на звершення піксарівських фільмів може сформувати враження, що вони виникли в спалаху творчого тріумфу і що Pixar була створена як мистецька утопія, рай для оповідачів захопливих історій. Та мій досвід показує зовсім інше. Формування Pixar більше нагадувало сходження тектонічних плит, яке відбувалося під надзвичайним тиском і породжувало нові гори. Одна з цих плит несла в собі невтомний натиск інновації — пошук художньої, творчої досконалості в мистецтві оповіді та винайдення нового способу передачі — комп’ютерної анімації, яка дозволила втілити бажане. А інша плита рухала виклики реального світу, спрямовані на виживання: касові збори, продаж квитків у кіно, нарощування темпів виробництва. Дві сили безупинно змагалися між собою і спричиняли безліч землетрусів і запізнілих поштовхів.
Моя історія — про те, як під дією цих глибинних сил сформувалася маленька компанія, що змусила весь світ проникнутись любов’ю до іграшок, комашок, рибок, монстрів, тачок, супергероїв, кухарів, роботів та емоцій. Про те, завдяки яким безглуздим викликам та ризикам вдалося досягнути успіху. Про напругу, що виникла між чистою творчістю та вимогами реального світу, і про те, як ця напруга змінювала причетних до неї — Стіва Джобса, креативну, технічну й виробничу команди Pixar і, звісно, мене самого. Про те, що виходить, коли поставити на перше місце творчий імпульс, і чому це так важко зробити.
А ще ця історія розповідає, як крізь призму двотисячолітньої буддійської філософії, що називається серединним шляхом, я спромігся побачити Pixar у ширшому контексті. Як я довідався, що напругу в Pixar викликали ті ж сили, які лежали не лише в основі створення визначних фільмів, а й в умінні жити величним життям, будувати видатні організації, вивільнювати наші внутрішні здібності та креативність.
Якщо я й навчився чогось у Pixar, то це того, що історія — завжди на першому місці. Креативний директор Pixar Джон Лассетер, бувало, казав: «Чудова графіка послужить розвагою на кілька хвилин, а прикипіти до місць нас змусить лише історія».
Ця історія почалася з телефонного дзвінка.
Частина перша
1
«Нащо воно тобі?»
Якось у пообідню пору одного листопадового дня 1994 року в моєму кабінеті задзвонив телефон. Я був фінансовим директором і заступником голови правління в Electronics for Imaging — одній із компаній Кремнієвої долини, що розробляла продукти для галузі кольорового цифрового друку, яка стрімко розвивалася. У містечку Сан-Бруно, розташованому в Каліфорнії поблизу аеропорту Сан-Франциско, стояв ясний і прохолодний осінній день. Я підняв слухавку, навіть не здогадуючись, хто б це міг бути. Найменше очікував на розмову зі знаменитістю.
— Вітаю, це Лоуренс?
— Так, слухаю.
— Це Стів Джобс, — промовив голос на тому боці дроту. — Кілька років тому я побачив ваше фото в журналі й подумав, що одного дня ми будемо працювати разом.
Навіть у ті дні, коли крах Стіва Джобса був улюбленою темою всієї Кремнієвої долини під час балачок за обідом, неочікуваний дзвінок змусив мене сторопіти. Може, Стів уже не був настільки потужною фігурою, як до його безцеремонного звільнення з Apple десять років тому, але наша галузь ще ніколи не знала більш харизматичної постаті. Я не міг упоратися зі сплеском хвилювання від усвідомлення того, що Стів не лише знав, хто я такий, але навіть зателефонував мені.
— У мене є одна компанія, про яку я хотів би вам розповісти, — повідомив він.
На гадку мені відразу спав NeXT. Він хоче поговорити про NeXT Computer. Найсвіжіша Стівова авантюра, як припускали, його довгожданий другий акт, став знаменитим завдяки примітним графічним робочим станціям кубічної форми. Втім, подейкували, що під компанією вже захитався ґрунт — особливо після того, як нещодавно їй довелося розпрощатися з виробництвом комп’ютерів. Мої думки помчали одна поперед одної: він хоче перезапустити NeXT — це може стати захопливим викликом.