Із раціонального погляду рівняння ніяк не сходилося. Наполегливою працею я досягнув такої посади, якій можна лише позаздрити, — став фінансовим директором публічного акціонерного товариства в Кремнієвій долині. А тепер ішлося про те, щоб покинути цю позицію й піти на роботу в маленьку компанію, власність сумнозвісного Стіва Джобса, чиї успіхи, здавалося, лишилися в минулому, та й сама студія виглядала не більш обнадійливо. Мої друзі й колеги навряд чи збиралися влаштовувати мені геройські проводи у зв’язку із цим переходом.
Та все ж можливість здавалася досить привабливою — тож я просто не міг викинути її з голови. Я не знав, як складатиметься моя робота разом зі Стівом, але чи ж готовий був відкинути шанс дізнатися це, особливо після того, як ми так добре порозумілися? Також слід зізнатися: спокушала й перспектива влаштуватись у компанію, яка займалася виробництвом фільму — та ще й для сімейного перегляду. Мої діти були б у захваті!
Я обговорив ситуацію з Гілларі.
— Нічим не можу допомогти тобі щодо оцінки Pixar, — сказала вона. Як і більшість наших знайомих, Гілларі ніколи не чула про цю студію до того, як зателефонував Стів. — Тому покладаюся на твою думку. Але впевнена: Стів говорить щиро. Він справді хоче працювати з тобою. Ти в будь-якому разі був готовий звільнитися з Electronics for Imaging. Певно, варто спробувати.
Може, було й варто.
За кілька днів, усе ще не повністю впевнений щодо правильності свого вчинку, я зробив рішучий крок і прийняв Стівову пропозицію.
3
Планета Pixar
Я перейшов у Pixar у лютому 1995 року. Стів не дав жодних особливих інструкцій, чим займатися в першу чергу. Зустрів мене Ед — кілька перших днів він водив мене студією, знайомлячи з ключовими гравцями команди й описуючи мою роль.
Усі були налаштовані дуже дружньо, привітно, знайомства минали з ввічливими запевненнями на кшталт: «Радий, що ви з нами, дайте знати, якщо я чимось зможу допомогти». Та все ж чогось бракувало. Хоча люди довкола були приязними й люб’язними, я відчував, що трималися вони відсторонено й байдуже. Не виглядало так, що призначення нового фінансового директора Pixar викликало у працівників великий захват.
Навпаки, було відчутно, що ніхто не докладає зусиль до мого вливання в колектив. Запрошень пообідати разом було небагато, так само як і записів про зустрічі в діловому щоденнику. Звісно, я не очікував параду на свою честь, але думав, що така відстороненість — дещо дивний знак. Коли мене взяли на роботу в попередню компанію, щоденник невдовзі заповнився записами про наради й зустрічі — команда прагнула, щоб я якомога швидше влився в роботу. А тут, у Pixar, мене не полишало глибинне відчуття того, що студія сприймає мене насторожено, і я не розумів, чому так.
Невдовзі я довідався про причини. Почалося все з Пем Кервін, віце-президентки Pixar, яка керувала господарсь-кою діяльністю всіх напрямків. Пем була доброзичлива, люб’язна, хоча дещо різка. За віком трохи старша від мене, з яскраво-рудим волоссям і приємними манерами, вона швидко досягала того, що люди почувалися поруч із нею розслаблено. А ще Пем відзначалася неабиякою відданістю й готовністю захищати Pixar. Її кабінет розташовувався далі по коридору за моїм, і вона була однією з небагатьох, хто запропонував мені зустрітися, щоби ввести мене в курс справ.
— Не заздрю вам, — зненацька почала вона після недовгого обміну люб’язностями. — Навряд чи розумієте, у яку халепу вскочили.
— У халепу? — перепитав я.
— Ви — людина Стіва.
Я звів на Пем страшенно здивований погляд, адже щиро не розумів, що вона має на увазі.
— Стосунки між Pixar і Стівом — це довга історія, — вела вона далі. — І аж ніяк не найкраща. Поки що ви цього не знаєте, але Pixar живе у страху перед Стівом.
— Як так?
— Стів не розуміє Pixar, — пояснювала Пем. — Ми вигадливі й креативні. Ми — наче одна сім’я. Міцно тримаємося купи. Наша компанія — це не підприємство з вертикальною структурою, тут кожен має голос.
Мені цікаво було послухати про корпоративну культуру Pixar, але увагу привернуло передусім сильне хвилювання, з яким Пем говорила про Стіва.
— Стів — це наш власник. Але не один із нас, — зауважила Пем. — Ми надто довго почувалися нецінованими, непочутими. Люди хвилюються: якщо він підбереться надто близько, то зруйнує Pixar і знищить нашу культуру. А тепер з’являєтесь ви — людина, яку він прислав, щоби привести нас у форму.
Значною мірою це була правда. Моєю місією було перетворення Pixar на успішне підприємство. Я мав бути провідником змін.
— До того ж, — додала Пем, — він не дотримується обіцянок. І люди через це зляться.
— Яких обіцянок? — запитав я.
— Опціони на акції[7]. Він пообіцяв їх нам, але так і не втілив обіцяне в життя. Можливо, до ваших обов’язків входить із цим розібратися, але кожен день, який минає без вирішення проблеми, робить працівників ще більш цинічними. Багато хто чекав роками, щоб отримати часточку Pixar у власність. Їхні друзі в інших компаніях уже мають винагороду за працю — а їм дісталося лише розчарування. Люди почуваються використаними. Вам нелегко буде завоювати їхню довіру.
Осягнути все це було непросто. Втім, тепер стало зрозуміло, чому моє прибуття не зустрічали фанфарами. Застереження Пем, як виявилося, були навіть дещо применшеними. На самісінькому початку моєї роботи в Pixar повсюди в компанії я зіштовхувався з озлобленістю, спрямованою проти Стіва, особливо таке ставлення виявлялося в тих співробітників, які працювали тут дуже давно. Один із них сказав мені просто в обличчя:
— Тримай цього типа подалі від нас.
Почуте засіло мені в голові. Як же Стів примудрився стати «цим типом»?
Це була, м’яко кажучи, небажана несподіванка. Я почав побоюватися, що мої підозри щодо Стіва виявляться правдою. Роботу в Pixar я прийняв зі значною часткою скептицизму. Хоча ми зі Стівом дуже швидко налагодили чудові стосунки, саме його перемінлива репутація була фактором, який спонукав більшість моїх знайомих застерігати мене від цієї роботи. Та навіть більш проблематичною виявилася компанія. Pixar існувала на ринку вже протягом десяти років і до цього часу практично не спромоглася здобути жодного впливу; гірше за те — сам Стів не міг чітко сформулювати, яким він хотів би бачити підприємство, єдине, що він знав напевне, — своє небажання й надалі покривати збитки на мільйони доларів щороку.
Це все були ризики, відомі мені наперед. А тепер, виходить, довелося взяти на себе додатковий тягар — бути «людиною Стіва», засланим агентом, якого підозрюють у виконанні прихованих завдань. Такі припущення були безпідставні — я не мав жодних затаєних мотивів, але це не мало значення. Виявилося, що мені доведеться працювати з меншою підтримкою, аніж я на те розраховував. З’явилося відчуття, наче Pixar була ще далі від Кремнієвої долини, ніж я думав, — студія більше скидалася на чужу планету. І хоча її мешканці були привітними до мене, вони зовсім не збиралися приймати мене за свого. У кращому разі мене полишать наодинці, у гіршому — проводжатимуть підозріливими поглядами.
Коли минув початковий шок, я інстинктивно заходився вишукувати шляхи, щоб скористатися ситуацією собі на користь. Я визначив для себе, що найкращий спосіб уникати скептичних поглядів — не робити нічого, що могло би підтвердити підозри. Якщо люди облишать мене в спокої, я виграю час, адже ніхто від мене не очікуватиме забагато. Це дасть мені змогу неквапливо дослідити планету Pixar.
7
Опціон — контрактна угода, що дає її власнику можливість реалізувати своє право на купівлю або продаж певного майна (найчастіше — цінних паперів) у певний момент у майбутньому за заздалегідь обумовленою ціною. Найпростіший вид опціонів на акції виникає тоді, коли компанія випускає їх з метою винагороди своїх співробітників.