Володимир Бабула
СИГНАЛИ З ВСЕСВIТУ
Науково-фантастичний роман
у двох книгах
КНИГА ДРУГА
Планета трьох сонць
ЧАСТИНА ПЕРША
РОБIНЗОНИ У ВСЕСВIТI
Роздiл I
Фатальнi вибухи
Випадають часом днi, якi з особливою силою закарбовуються в пам'ятi i надовго й мiцно пов'язуються з долею багатьох людей. Ось таким днем i була недiля 15 травня початку третього тисячолiття нашої ери, коли увагу всього людства раптом було привернуто до схiдного узбережжя Пiвденної Африки.
Того дня ще нiхто навiть не уявляв, як пов'язанi мiж собою приголомшуючi подiї в Африцi та в космiчних далях i яку роль вiдiграє у цих подiях скромний словацький геолог, доктор Мартiн Заяц. Не знав цього й вiн сам. Його остання наукова праця була опублiкована дванадцять рокiв тому, коли Всесвiтня Академiя наук надала йому звання члена-кореспондента за винахiд надзвичайно чутливого гравiметра, i вiдтодi, здавалось, його життя протiкало буденно. День у день разом з групою геологiв вiн вирушав спецiальним вертольотом на розвiдку корисних копалин Словаччини i, уважно стежачи за екранами гравiметра та всiляких локаторiв, дбайливо наносив на детальнi карти родовища цiнних руд та металiв.
Пiсля польотiв вiн прямував на протилежний бiк Дунаю, до великої лабораторiї, яку побудувала йому Академiя. Мало хто знав, що вiн там робить. Навiть для його дружини лабораторiя на Петржалцi[1] була таємничою, хоч їй було вiдомо, над чим працює чоловiк.
Тiльки-но першi ранковi променi травневого сонця проникли в спальню, як доктор Заяц прокинувся i, глянувши на вiдчинене вiкно, посмiхнувся:
«Знову Ганочцi не пощастило мене обдурити!». Вiн швидко вдягнувся i попрямував до виходу, але не встиг узятись за клямку, як дверi сусiдньої кiмнати вiдчинились i пролунав голос дружини:
— А куди це так рано? Адже ще немає й пiв на п'яту! — Гана Заяцова зазирнула до примiщення. — Ну, звiсно, пiдняв штори! Просто не знаю, що менi з ним робити! Щосуботи ховаю будильники, запинаю вiкна, щоб вiн мiг хоча б у недiлю поспати, але де там! За цiлий тиждень немає хвилинки, якої вiн не присвятив би працi, i навiть у недiлю не видiлить часу для себе! Хiба можна так жити?
Звертання у третiй особi свiдчило, що Гана Заяцова серйозно гнiвається.
— Незабаром усе скiнчиться, Ганочко, — сказав доктор Заяц заспокiйливо. — Мета вже близька. Хiба я можу тепер спати?
— Ти повторюєш це ось уже вiсiм рокiв. Не тiльки можеш, а повинен бiльше спати, — хоча б у недiлю. Ти зовсiм не вiдпочиваєш! Я люблю працювати не менш за тебе, але так, як ти, не поводжусь. Ти вже блiдий як стiна i щораз дужче худнеш. Хiба я можу на це спокiйно дивитись?.. А наша дитина?.. Ти про неї думаєш?.. Ось пiду в Академiю, попрошу Хотенкова, щоб вiн звiльнив тебе вiд цього завдання. Або щоб дав його як основне. З мене досить!
— Та ти тiльки пiдiллєш масла в вогонь! — злякався доктор Заяц. — Адже ти сама добре знаєш, що Академiя хоче того ж самого: щоб я присвятив себе лабораторiї, а геологiчнi дослiдження лишив iншим… Припустiмо, що я послухався б, а потiм мене спiткає невдача. Тодi цi роки було б втрачено безповоротно. Я просто втратив би шматок свого життя…
— А чому б твоїм дослiдам не бути вдалими? — раптом змiнила тон розмови Гана Заяцова. — Адже хвилину тому ти сам сказав, що мета близька. Згадай-но час, коли ти працював над новим гравiметром! I тодi тебе мучили сумнiви. А тепер? Тепер гравiметр Заяца — незамiнна зброя геолога!.. Безумовно, ти здобудеш перемогу й цього разу, Мартiне!.. Як у тебе йдуть справи? Адже ти зовсiм нiчого не розповiдаєш.
Доктор Заяц ожив:
— Уяви собi, я нарештi вибрався з глухого закутка. Менi пощастило зруйнувати гравiтацiйне поле. Ще не знаю, на яку вiдстань поширюватиметься його дiя, але перший крок я зробив. Учора ввечерi гравiметр вiдчутно реагував навiть на незначну змiну центра ваги тiла, яке висiло в сусiдньому примiщеннi… — вiн помовчав з хвилину. — Я переконаний, що йду вiрним шляхом, Ганочко… Тож хiба я можу тепер сидiти склавши руки, коли знаю, що людству на планетi Iкс загрожує небезпека?
— «Промiнь» уже не наздоженеш, марнi твої зусилля. Нашi, можливо, давно прибули на планету Iкс, i там усе гаразд. Вони й без нашого попередження зумiють знайти вихiд iз становища, яке у них склалося.
Заяц заперечливо похитав головою:
— Я був би радий, коли б твої слова справдились. Але хто з нас може сказати з певнiстю, де зараз «Промiнь»?.. Ох, ота черепашача iнформацiя! Можливо, екiпаж виявив у Всесвiтi яку-небудь блукаючу планету i зупинився на нiй для вивчення. На «Променi» не догадуються, що планетi Iкс загрожує небезпека, тому й не поспiшають. А для наших сусiдiв у Всесвiтi втрата часу може призвести до катастрофiчних наслiдкiв.
— Якщо взагалi вже не пiзно… — тихо додала Заяцова. Запала обтяжлива пауза. її порушив дзвiнкий дитячий голос iз спальнi:
— Татусю, ти не забув, що сьогоднi «Промiнь» святкує рiчницю?
— Чи бачиш? — кивнула Заяцова. — Який батько, такий i син! Уже також прокидається вдосвiта… Чому не спиш, Юрко?
— Боюсь, щоб татко не пiшов. Я обiцяв хлопцям з гуртка запитати, чи можемо ми прийти сьогоднi о десятiй в лабораторiю подивитись репортаж… Татусю, правда ж, можна?
— Не знаю, не знаю… — почухав потилицю Заяц. — В мене на сьогоднi стiльки заплановано, що… За сьогоднiшнiй репортаж ти менi краще вибач. Подивитись його можна добре i вдома або на вашому телевiзорi в обсерваторiї.
— Нi, татусю, краще в тебе, на Петржалцi! — попросив хлопець. — Я вже друзям пообiцяв… Побачиш, тебе нiяк не потурбуємо. Адже це в день рiчницi, тату…
— Ну, хто встоїть перед вами, науковi працiвники! — засмiявся Заяц. Але попереджаю, що вас до лабораторiї не покличу. Лишитесь в кiмнатi для гостей. Менi потрiбна повна тиша.
Юрко з'явився у садку бiля лабораторiї Заяца ще о пiв на десяту. Обiйшов навколо будинку, зазираючи в вiкна. Помiтивши батька, який, схилившись над приладами, щось записував у блокнот, хлопець постукав у шибку i привiтально помахав рукою. Потiм побiг тротуаром до бергера Дунаю, сiв у траву i з насолодою пiдставив обличчя ранковому сонцю.
Блакитним небозводом снували вертольоти та конвертоплани, якi цього чудесного недiльного ранку переносили екскурсантiв у наймальовничiшi куточки природи; Дунаєм пливли прикрашенi прапорцями плавучi готелi. Але Юрка сьогоднi не приваблювали подорожi в незнанi країни. Вiн нетерпляче поглядав на башту висотного будинку бiля моста, — власне, на стрiлки годинника.
«За п'ять хвилин десята, а хлопцiв ще нема! — думав вiн досадливо. — I треба ж їм запiзнитись саме сьогоднi!.. Ну, чекати не буду: хто пiзно приходить, той сам собi шкодить!»
Юрко помчав до лабораторiї, навшпиньки зайшов у довгасте примiщення з кiлькома рядами крiсел, сiв до круглого столика i ввiмкнув телевiзор. З проектора ринув потiк променiв. На протилежнiй стiнцi з'явилось неясне зображення. Хлопець ще трошки покрутив ручки настройки. I ось вирисувався малюнок космiчного корабля з написом: «Промiнь».
— Через три хвилини починаємо телевiзiйну передачу для молодi, оголосив диктор. — Як ми повiдомляли минулої недiлi, сьогоднiшнiй репортаж про подорож «Променя» у Всесвiт буде ювiлейним. Вiсiм рокiв тому зорелiт стартував з головного космодрому на Мiсяцi й вирушив у далеку подорож. За останнiм повiдомленням, одержаним з «Променя», всi члени екiпажу здоровi, подорож вiдбувається точно за розрахунками академiка Навратiла… Юрко так захопився репортажем, що навiть не помiтив, що вiн у примiщеннi вже давно не один. А на екранi один по одному проходять кадри, переданi свого часу з зорельота.
— Що глибше проникає «Промiнь» у Всесвiт, то важче стає зв'язуватись з Землею, — продовжує диктор. — Як ви знаєте з школи, радiохвилi поширюються простором з швидкiстю свiтла. А вiдстань, яку повинен подолати «Промiнь», вимiрюється свiтловими роками. Тому на цi роки запiзнюються повiдомлення з «Променя», а також нашi передачi, надiсланi завойовникам Всесвiту. А це великий недолiк. Зараз ми дiзнаємось чому… Пригадаємо те, що трапилось три роки тому, в п'яту рiчницю подорожi «Променя» Всесвiтом…