Спочатку спробували переправити атомнi реактори через крутий схил на плоскогiр'я, використавши як возик шасi «Ластiвки». До скелi над схилом прикрiпили великi блоки i протягли через них довжелезний трос. Один його кiнець прив'язали до шасi з реактором, а другий — до лiтака на рiчцi.
Фратев сiв до важелiв управлiння i ввiмкнув двигуни «Ластiвки». Трос натягнувся. Шасi з котлом трохи просунулось пiщаною мiлиною до схилу.
Однак радiти було зарано. Тiльки-но шасi дiйшло до пiднiжжя горба, лiтак рвонуло назад. Фратев посилив дiю ракетних двигунiв, та це вже не допомагало: почав трiщати трос.
День було втрачено, а результатiв нiяких. Тiльки Грубер та Краус повiдомили по радiо, що їм вдалося прокласти в хащах десятиметрову смугу i цим частково звiльнити «Стрiлу» з полону.
Хоч цiлоденна праця страшенно виснажила всiх, мандрiвники довго не могли заснути в своїй пiдземнiй спальнi: кожен думав про те, як би знайти спосiб переправити реактори до печери.
Вже було далеко за пiвнiч, коли Северсон нахилився до Навратiла i зашепотiв:
— Не спите?.. Почуваю, що ви теж сушите собi голову… А в мене вже готово…
— Як? — тихо запитав Навратiл.
— Хай це буде для вас сюрпризом. За результат я ручаюсь, можете спокiйно спати. На добранiч!
Вранцi Северсон розкрив свiй план:
— Використати вертолiт ми не можемо. Отже, нам повинна допомогти «Ластiвка». Завантажимо реактори на неї знову, на плоскогiр'ї побудуємо аеродром i приземлимось точно проти входу в пiдземелля. Що ви на це скажете?
— Не забувайте, що для «Ластiвки» потрiбна посадочна смуга завдовжки мiнiмум п'ятсот метрiв, — заперечив Навратiл.
— А що нам перешкоджає зробити її ще довшою? Все одно рано чи пiзно вона буде потрiбна. Чи, може, ви хочете всi вантажi тягати через гору на плечах?
Северсон зрештою переконав своїх товаришiв. Надiя Молодiнова, обрана начальником усiєї експедицiї на Квартi, роздiлила екiпаж на двi робочi групи. Перша дiстала завдання дослiдити умови життя на планетi, а друга обладнати аеродром.
Свозилова з Вроцлавським взялись за дослiдження фауни i флори.
Квартянськi рослини дуже вiдрiзнялись вiд земних. Їхнi клiтини мали довгасту форму, а в дiаметрi були набагато бiльшi, анiж клiтини рослин на Землi. На щастя, вони мiстили великий процент вуглецю, як i нашi рослини, так що могли служити й паливом.
Вивчення величезного ящера також дало чимало цiкавого. З форми зубiв Свозилова зробила висновок, що ця тварина — травоїдна. Розтин пiдтвердив це: у шлунку потвори знайшли рослини, схожi на морськi водоростi. Розкрилась i таємниця незвичайних дванадцяти нiг: то були, власне, вiдростки ребер, якi давали змогу незграбнiй тваринi швидше пересуватися по суходолу. її предки, мабуть, жили виключно у водi, — про це свiдчили недорозвиненi зябра. Згодом природнi умови змусили ящера перебратися на суходiл. Рух з допомогою ребер, як пересуваються нашi плазуни, обмежувався великою вагою тiла, тож природа видовжила i перетворила на якусь подобу нiг ребра колосального звiра.
— Нiяк не можу збагнути, чому ящiр переслiдував вас, якщо вiн харчується виключно рослинами? — дивувався Вроцлавський.
Ця таємниця лишалась нерозгаданою.
Всi працювали наполегливо, проте за цiлий день роботи не встигли навiть прорубати просiку до печери вiд майбутнього аеродрому.
— Справа просувається надто повiльно, — втомлено сказала Молодiнова, коли всi зiбралися на борту «Ластiвки», щоб повечеряти. — Треба щось робити.
— Хай я стану бронтозавром, якщо оцi скафандри не замучать нас зовсiм! — Фратев роздратовано шпурнув шолом на крiсло. — Прiємо, як лицарi в панцерах, а в iм'я чого? Чи не краще розвiдати мiсцевiсть i знайти придатнiше мiсце для поселення, щоб на шляху не стояла гора принаймнi? Добре було б на березi рiчки: тодi лiтаки сiдали б на воду…
— Я також думаю про це, — кивнула на знак згоди Молодiнова. — Але не забувайте, Димитрiю, що ми — на становищi первiсних людей i, як вони, змушенi ховатись вiд негоди i звiрiв у печерах. Ось коли налагодимо атомну електростанцiю, то… — вона спантеличено замовкла. — Стривайте, а чому б нам не взятись до цього негайно?
— Чудесна iдея! — палко пiдхопив Фратев. — Справдi, реактор може тимчасово попрацювати й просто неба…
— А коли так, — пiдтримав Чан-су, — то вiзьмемось до роботи негайно.
Тiєї ночi про встановленi шiсть годин сну нiхто навiть не згадав. Северсон з Мадарашем взяли на себе монтаж насосiв i труб, Навратiл з Молодiновою порались бiля реактора, Чан-су з Вроцлавським прокладали тимчасову електричну мережу до печери. «Ластiвку» було поставлено на якiр бiля берега так, щоб її прожектори освiтлювали мiсце роботи.
Надвечiр другого дня реактор дав струм. В печерах засяяло електричне свiтло. Новiтнi робiнзони радiли з цього, мов дiти.
О, з атомною енергiєю справа пiшла вже по-iншому! Чан-су i Навратiл негайно змонтували високочастотний випромiнювач, який не тiльки спалював дерева до пня, але й руйнував найтвердiше камiння. Протягом тижня на плоскогiр'ї були випаленi всi рослини i розтрощено на порох бiльшiсть валунiв. Ще тиждень витратили на вирiвнювання аеродрому та на приготування мiсця для атомної електростанцiї в печерному лабiринтi.
I ось нарештi настала довгождана мить. Реактори навантажили на «Ластiвку», лiтак знявся в повiтря i через кiлька секунд вже почав знижуватись над аеродромом. Северсон вiв його майстерно: шасi торкнулись землi точно на початку стартової смуги; «Ластiвка» зупинилась якраз бiля головного входу в пiдземелля. А через кiлька годин на аеродромi приземлилась i звiльнена вiд зелених пут «Стрiла». Мандрiвники були знову вкупi.
Навряд чи слiд описувати наступний мiсяць життя експедицiї. Вiн був повнiстю вiдданий монтуванню пiдземної атомної електростанцiї та обладнанню житла, — виснажливiй працi, коли доводилось часом використовувати навiть такi примiтивнi знаряддя, як лом та важiль.
Пiсля пуску реакторiв можна було б i спочити. Але на мандрiвникiв навалилися новi турботи: запаси урану, торiю та iнших ядерних матерiалiв вичерпувались; харчiв лишалось не бiльш як на два мiсяцi. Всi мусили перетворитись на геологiв i вирушити на розшук радiоактивних елементiв.
Спочатку дослiдили надра планети в печерах, але геологiчна розвiдка не дала позитивних результатiв. Через кiлька днiв марної працi стало ясно, що за ураном треба вирушити кудись далi.
Лiкарi експедицiї — Алена i Вроцлавський — не гаяли часу марно. З допомогою поляризатора радiоактивного випромiнювання вони винищили хвороботворнi бактерiї в печерному лабiринтi та в околицях аеродрому; виготували i прищепили кожному з мандрiвникiв спецiальнi унiверсальнi вакцини проти можливих квартянських хвороб.
Члени експедицiї поскидали скафандри. Вперше за багато рокiв ученi вдихнули в себе повiтря вiльної природи.
Роздiл VII
Свiтло в долинi
Група Навратiла лишилась у пiдземеллi, щоб закiнчити побудову житлових примiщень i подбати про атомну електростанцiю, а група Молодiнової вирушила в похiд по атомне пальне. Спочатку дослiдили прямовисну кам'яну стiнку осторонь головного входу в лабiринт. Показання приладiв та геологiчна структура скель давали надiю, що десь поблизу мають бути значнi поклади корисних копалин, але розпочинати роботу в цих мiсцях навряд чи варто.
Вище вгору було знайдено ще один хiд, що вiв у надра скель.
— Чудесно! — вигукнула Молодiнова. — Скидається на те, нiби сама природа заощаджує нашi сили. Мабуть, вона шкодує, що так негостинно зустрiла нас.
Прожектори освiтили широкий коридор. Вiн одразу ж круто повернув лiворуч, а потiм подерся вгору. Пiдйом ставав усе важчим.
В одному з мiсць коридор розширився у печеру.
— Я знайшов жилу вольфраму! — почувся голос Чан-су.