— Привiтання? А де ж вони самi? — недовiрливо похитав головою Мак-Гардi.
— Там… ген… — махнув рукою Краус, сiв на пiсок i одразу ж заснув.
Його перенесли до лiтака i поклали на пiдлогу.
— Зроби йому аналiз кровi, коли б вiн, бува, не отруївся! — сказав Мак-Гардi.
Результат дослiдження був надзвичайним: в кровi Крауса виявився великий процент алкоголю.
— Нiчого не розумiю! — знизав плечима Мак-Гардi. — Не вiриться, щоб квартяни при першiй зустрiчi дали йому горiлки! Але все-таки де ж вiн її взяв?
— А чому ти не вiриш? Цiлком можливо, що за нами стежать вже давно, а на нього чекали в джунглях, щоб напоїти…
— Почекаємо, поки прочумається, — може, потiм нам розповiсть бiльше. П'яному чого тiльки не приверзеться! Але якщо вiн таки зустрiв квартян i вони й справдi гостиннi люди, — можемо їх не дуже боятись. Що скорiше потрапимо до їхнього селища, то краще.
«Ластiвка» знову рушила в путь. Рiка повертала то лiворуч, то праворуч. Високi гори, повз якi втiкачi пропливали ранiше, губились у срiблястому туманi над обрiєм. Широко й далеко простягалась неозора долина. Пралiс на правому березi рiдшав, поки нарештi не перетворився на степ з окремими кущами та уламками скель.
Грубер облупив банан i вже вiдкрив був рот, щоб вкусити, як раптом Мак-Гардi зупинив його:
— Не їж! Хiба ти знаєш — може, це якась отрута?
— Краус їх їв. Поглянь — в оцiй в'язцi кiлькох бананiв не вистачає. А я не бачив свiжих фруктiв мало не десять рокiв. Вiзьми й ти.
— Як собi хочеш! — одрубав Мак-Гардi. — Але коли тобi буде погано, не бiгай за мною. I не забувай, що ти — спостерiгач на «Ластiвцi».
Грубер швидко пiднiс до очей бiнокль i з повним ротом сказав:
— Банани чудеснi й апетитнi, як горiлка. У мене такс враження, що Краус… так, так!.. Сп'янiв саме вiд цих бананiв! А квартян вiн просто вигадав. I менi це вже лiзе в голову… Бачу перед собою квартянське селище…
— Ви обидва збожеволiли! Казав я тобi, щоб ти цих бананiв не їв? Мак-Гардi вирвав у нього з рук бiнокль i скерував на затоку, до якої вони наближались.
У полi зору справдi з'явились будови квартян.
Мак-Гардi повернув «Ластiвку» на дев'яносто градусiв, швидко попрямував до лiвого берега. Рiчка в цих мiсцях утворювала два крутих повороти, щось нiби латинське «S». Загадкове селище розташувалось посеред пiвострова, який утворювала верхня частина закруту.
Лiвий берег i вся нижча частина пiвострова поросли джунглями, так що селище незабаром знову зникло з поля зору втiкачiв.
«Ластiвка» ткнулась у пiсок. Над її крилами звисали широкi крони химерних дерев.
Мак-Гардi довго озирався на всi боки. Не помiтивши нiчого пiдозрiлого, вiдчинив дверцята лiтака i вийшов на берег.
— Iди сюди, та годi вже тобi їсти тi банани! — сказав вiн роздратовано.
— Чи не можна трохи ввiчливiше, колего! — буркнув Грубер, не рухаючись з мiсця.
Мак-Гардi сiв на гiлку, яку звалив на землю вiтер. Прислухався.
В цю мить Грубер почав голосно спiвати. У Мак-Гардi вся кров ударила в голову. Вiн зламав з гiлки, на якiй сидiв, мiцний сухий дрючок i побiг до лiтака. Розмахнувся. Ударив. Грубер безсило впав на пiдлогу, анi писнувши.
Переляканий Мак-Гардi кинув геть палицю i почав термосити Крауса, але той i не поворухнувся. Не допомiг навiть холодний душ: п'яний Краус продовжував лежати нерухомо, — так само, як i Грубер.
Тим часом оранжеве сонце зайшло. Хилилося до обрiю й жовте. Тiльки кривава Проксима сяяла просто над головою.
Над пустельним степом з'явились хмари. Спочатку — кiлька бiлих баранцiв, потiм — купи, а слiдом за ними загрозливо поповзли по небу цiлi темнi вали.
Лiтак почало розхитувати вiтром.
Мак-Гардi швидко припнув «Ластiвку» до стовбурiв, щоб її не спiткала пiд час бурi така ж доля, як у першу нiч пiсля приземлення, i сiв на березi.
Рiзкi удари вiтру пробудили Крауса. Вiн зляканим поглядом обвiв кабiну, побачив на пiдлозi Грубера.
— Що це таке? Де ми? Що сталось? Нiхто не вiдповiв йому.
Краус швидко встав i вибiг з лiтака. На березi його зустрiв в'їдливим смiхом Мак-Гардi:
— Очуняли вже, пане? А що поробляють вашi квартяни?.. Чи не покликали вони нас на вечерю та на нiчлiг? Як бачиш, наближається буря.
— Якi квартяни? Що це ти мелеш?
— Але ж ти запевняв, що розмовляв з квартянами… Чим вони тебе так напоїли?
— Нiчого не знаю! — пiдозрiливо глянув на Мак-Гардi Краус. — Що трапилось? Чому Грубер непритомний?
— Обпився так само, як i ти, бананами, якi тобi дали квартяни.
— Менi здається, що п'яний — ти! Стривай, однак… Я таки щось пригадую… Банани я справдi їв.
— Зараз нема часу згадувати — поглянь на небо! Ми повиннi десь тут знайти безпечне пристановище. I завiтаємо також до селища. Воно недалеко звiдси.
— Селище квартян?!
— Ну, то й що? У нас є зброя.
— А у них — голi руки, так? — єхидно посмiхнувся Краус. — Ну, нiчого. Менi подобається, що ти нарештi заговорив смiливiше! Ходiмо!
Вiтер посилювався. Вiн розгойдував крони дерев, свистiв i скиглив, аж у втiкачiв по спинi перебiгали мурашки. Часом на землю з трiском обрушувалась величезна гiлка.
Зупинившись якраз проти селища, Краус i Мак-Гардi здивовано поглядали на високi пiрамiди, якi здiймалися вгору на протилежному березi. Великi кулi, прикрiпленi До їхнiх вершин, як дзеркала, вiдбивали червонi блискавки, що спалахували в хмарах. Хоч уже зовсiм посутенiло, в селищi не засвiтилося жодного вогника.
Краус вилiз на дерево, щоб краще бачити, i уважно розглядав дивнi будови в бiнокль. Найбiльш його зацiкавили високi конструкцiї, укрiпленi на великiй блискучiй пiвкулi, — щось схоже на щогли, обкрученi широкими металевими спiралями. Всього їх було чотири. Тiльки одна з них стояла перпендикулярно до землi, а iншi були нахиленi в рiзних напрямках.
В ту мить, коли оранжеве сонце зайшло за обрiй, одна з блискучих спiралей засяяла зеленим свiтлом.
— Ти бачив? — спитав його знизу Мак-Гардi. — Так, бачив, але людей досi не помiтив.
— В таку погоду це й не дивно, — закричав Мак-Гардi крiзь шум бурi. Дивись, яка там злива!
— Швидко одягнемо скафандри, бо промокнемо до кiсток! — Краус спустився з дерева. Вони рушили назад, — цього разу не через джунглi, а понад рiчкою.
Лiтак гойдало на бурхливих хвилях, а Грубер, який вже прочумався, бiгав без скафандра берегом. Побачивши друзiв, вiн помчав їм назустрiч:
— Чому ви мене покинули?
— Радiй з того, що ми не набрались так, як ти! — сердито сказав Мак-Гардi. — Ми ходили дивитись на селище.
— Ну, i…?
— Вранцi оглянемо краще. А тепер залiземо в скафандрах куди-небудь мiж мiцних стовбурiв i якось перебудемо до свiтанку.
На ранок буря вщухла. Лiтак лежав у пiску на березi, засипаний листям i гiлками. Краус швидко перевiрив двигуни: все гаразд, тiльки трохи пошкоджено елерони.
— Це дрiбниця, за хвилину полагодимо. Я боявся, що пiсля бурi буде гiрше, — сказав вiн з полегкiстю. — Ходiмо до селища. Може, нам нарештi пощастить, i ми зустрiнемо кого-небудь.
На вартi бiля лiтака лишився Мак-Гардi. На розвiдку пiшли Грубер i Краус.
Глянувши з горба на селище, Краус здивувався:
— Дивно… Сьогоднi спiральнi конструкцiї нахиленi зовсiм iнакше, нiж учора. Добре, що я запам'ятав їх положення.
— Пiсля такої бурi ти ще дивуєшся з цього?
— Буря не має до цього нiякого вiдношення, — заперечив Краус. — Пiд час бурi я стежив за спiралями; вони навiть не похитнулись. Мабуть, їх повернули квартяни… Що це за штуки, як ти гадаєш?
— Мене це не цiкавить. Я б краще подивився на тутешнiх мешканцiв, щоб знати, з ким маю честь…
— Вони прокидаються, мабуть, пiзнiше. Почекаємо… Чекали годину, двi, три — аж до полудня.
— Анi мишеня там не поворухнулось за цей час! — сказав Грубер.
Краус заперечливо похитав головою:
— Помиляєшся. Ти навiть не помiтив, що конструкцiї знову повернулись. У мене таке враження, що це якiсь збирачi сонячної енергiї. Подивись: оця перша, що найближча до нас, скерована точно на найбiльше сонце, а друга на оранжеве…