— Яку потужнiсть має електростанцiя? — запитав Навратiла Северсон.
— Значно бiльшу, нiж може вимiряти мiй прилад, а вiн показує понад шiстсот тисяч кiловат… Розумiю, на що ви натякаєте. Ви правi. Ця електростанцiя може дати енергiю не менш як трьом металургiйним заводам.
— Я — Ватсон… В будовi немає жодної живої iстоти, зате повно прозорих моделей тварин i крилатих примiтивних квартян. Почуваю себе тут, як у музеї… Всерединi мiститься великий рельєфний глобус Кварти. Зроблений вiн дуже старанно. Це селище на ньому позначено також… А бiля моря Данте ще якась рельєфна позначка, схожа на лiлiю. Там, мабуть, розташоване ще одне селище. Бiльш нiчого особливого на глобусi немає.
…Ватсон торкнувся великої кулi, що вiльно плавала у просторi, щоб дiзнатись, чи зрушить вона з мiсця, його рука занурилась у глобус з такою легкiстю, наче той був створений з рiдкої грязюки.
Вчений одсмикнув руку i почав уважно її оглядати. Рука була чиста, без найменших слiдiв незвичайної речовини. Поверхня глобуса в тому мiсцi, куди занурилась рука, теж не мала на собi нiякого слiду пошкодження.
Ватсон повторив дослiд. Цього разу вiн занурив усю руку, аж по плече, втратив при цьому рiвновагу i всiм своїм тiлом пролетiв через глобус, нi на що не наштовхнувшись.
— Я — Ватсон… Таємниця за таємницею! Глобус зроблено… з всепроникної речовини…
— Нiсенiтниця! — рiзко вiдказав Навратiл… Це суперечить основному, найголовнiшому закону, який ми знаємо.
— В такому разi йдiть погляньте самi!
За хвилину бiля чудного глобуса зiбрались усi троє. Ватсон повторив свiй дослiд. Мадараш старанно дослiджував кулю найрiзноманiтнiшими приладами.
— Цiкаво! — сказав вiн задумливо. — Жоден з апаратiв не реагує на речовину кулi!..
— Дослiдiть ще раз, чудес на свiтi не iснує! — вимагав Навратiл.
— Все ясно! — раптом вигукнув Мадараш, показуючи на один з приладiв. Глобус виготовлено з нейтронiв, виключно з нейтронiв.
— Гм… — похитав головою Навратiл. — Справдi, матерiю робить непроникною речовинне поле атомiв; коли б мiж ними не iснувало сил взаємодiї, ми пересувалися б у кожному твердому тiлi, немов у лiсi, в якому дерева стоять одне вiд одного не менш як за вiсiмдесят кiлометрiв… Це шкiльна iстина — всепроникна речовина може бути створена тiльки з нейтронiв, якi не взаємодiють мiж собою… Але таємниця цим не розкрита… Незбагненного тут бiльш нiж досить. Як удалося квартянам утворити цю нейтронну речовину? Навiщо вони зробили з неї глобус?
— Можливо, вони дадуть на це вiдповiдь самi, коли ми зустрiнемося з ними, — сказав Ватсон. — А зараз краще ходiмо звiдси. Кожної хвилини квартяни можуть повернутись, i як вони зустрiнуть нас — не знаю…
Але минала година за годиною, а нiхто не з'являвся. Вченi заходились дослiджувати дивнi конструкцiї та музей бiльш старанно.
Висновок був одностайний: селище залишено цими днями; квартяни перебувають зараз десь у iншому мiсцi, — може, у селищi бiля моря Данте. Атомна електростанцiя працює автоматично. Подача пального здiйснюється з допомогою сонячної енергiї. Її збирають великi параболоїди на пiрамiдах.
— Атомну електростанцiю ми не можемо використати доти, доки не дiстанемо на це згоду квартян, — сказав Навратiл. — Негайно, завтра ж, вирушимо до них, у селище бiля моря Данте.
Роздiл XX
Море Данте
— Я ситий цим триклятущим життям вже по самiсiньку зав'язку! досадливо сказав Краус, коли вертолiт з ученими залишив селище. — Вони живуть, як люди, а ми… Не хочу гинути, як тварина! Не хочу, розумiєш!.. Повернусь до них, здамся добровiльно!
— А вони тебе добровiльно застрелять! Ти — член «Братства сильної руки», з тобою панькатись не будуть.
— Членом «Братства» я був, але злочинiв на своїй совiстi не маю, як ти! — вигукнув Краус. — Я спiймався на вашi обiцянки. Тепер я розумiю, що повстати проти всього людства — безумство!.. Ти тут пануй собi на Квартi, прошу, але я повернусь. Голову менi, можливо, не вiдiрвуть, а коли навiть i так, то швидше настане кiнець. Хочеш — пiдемо разом?
— Зараз?.. Негайно? — запитав здивовано Мак-Гардi, коли Краус пiшов до берега, де в очеретi було заховано гумовий човен.
Краус не вiдповiв. Енергiйними рухами вiн звiльняв човен з заростей.
— Ти сказився?! — зарепетував Мак-Гардi й побiг слiдом за ним.
Пролунав пострiл. Потiм ще один…
Краус схопився за плече й захитався. Однак зразу ж випростався, схопив з кишенi пiстолет i вистрелив теж.
Мак-Гардi зробив кiлька крокiв i звалився в болото за очеретом. Голова його занурилась у рiдке жовте багно.
Краус дивився на нього з хвилину; побачивши, що той не ворушиться, скочив у човен i вiдштовхнувся вiд берега.
Човен поплив по течiї.
Над морем Данте клубочилися хмари диму й пари. Вода в ньому вирувала й кипiла, — так, нiби його дно було жерлом велетенського вулкана. Береги моря становили собою кам'яний хаос. Все свiдчило про те, що тут вiдбулось кiлька вулканiчних вибухiв такої сили, яких на нашiй Землi, мабуть, не траплялось нiколи.
Вертолiт кружляв пошматованим узбережжям вже не першу годину, а вченi все не могли вiдшукати селище квартян.
— Там! Там! — вигукнув раптом Ватсон. — Погляньте, на обрiї виднiється силует лiлiї!
Вертолiт швидко наближався до незвичайної будови. Вона височiла на скелястому стрiмчаку, схожа скорiше на пам'ятник, нiж на жиле примiщення.
Вертолiт повис у повiтрi. Навратiл з Ватсоном розсувною драбиною зiйшли на землю. Пiдiйшли до споруди i застигли в скорботному мовчаннi.
Мабуть, це й справдi був пам'ятник. Бiля його пiднiжжя лежало кiлька металевих покручених плит, якi мали на собi слiди вибуху чи рiзкого зiткнення.
— Це, безперечно, рештки якогось лiтального апарата. Ось уламок крила…
— Ви правi, Навратiл, — кивнув головою Ватсон.
На середньому листку лiлiї на пам'ятнику була прикрiплена маленька модель космiчного корабля чудної форми з кулястим тулубом. Пiд кораблем було зображено вогонь.
На протилежному боцi пам'ятника видiлявся барельєф якоїсь планети, схожої на Сатурн з його кiльцем.
Навратiл сiв на скелю i, задумавшись, дивився у просторiнь.
— Пам'ятник розповiдає красномовно… — сказав вiн повiльно… — На цьому мiсцi зазнав аварiї мiжпланетний корабель; ось чому це полум'я i ця планета. Менi здається, ми марно шукаємо тут iстот, якi володiють атомною енергiєю… На Квартi їх немає.
— Чому ви так гадаєте?
— Гадаю, що так само, як i ми, Кварту вiдвiдали люди з якоїсь далекої зоряної системи. При аварiї деякi з них врятувались, а може, їхнiй корабель не був знищений повнiстю. Вони оселились бiля Нової Волги, де з часом поставили атомну електростанцiю, щоб вiдремонтувати зорелiт або побудувати новий. Зрештою їм це вдалось, i вони повернулись додому…
— Можливо, — погодився Ватсон. — Ваше припущення пiдтверджує i барельєф крилатих квартян. Люди, якi вирiзьбленi бiля загадкової атомної електростанцiї, певно, i є гостями з невiдомої планети, тому вони в скафандрах. Цим пояснюється також, чому покинуто селище бiля Нової Волги… Одне тiльки не йде менi з думки: новий корабель вони не могли побудувати без металургiйного заводу, а ми досi нiчого схожого не виявили.
— Хiба ми оглянули селище з усiєю стараннiстю? — посмiхнувся Навратiл. — Хто знає, чи не ходили ми бiля заводу, як слiпi?
— А може, вони повезли його з собою?
— Навiщо?.. Певно, вони захочуть прилетiти сюди не раз, а ливарня їм ще може придатися. Тому й електростанцiю вони лишили на ходу. Вона виробляє енергiю постiйно, так що нею можна буде скористатись в першу-лiпшу мить. Але як би там не було, ми повиннi подякувати їм вiд щирого серця. З допомогою незнайомих людей з невiдомого свiту ми вiдремонтуємо «Промiнь» значно ранiше, нiж надiйде допомога з Землi. Це конче необхiдно: вулканiчна дiяльнiсть дедалi посилюється; незабаром земля у нас горiтиме пiд ногами.