— Красиво ти собi малюєш, приятелю! Все в тебе йде як по писаному: вже мало не почуваю себе прем'єр-мiнiстром i воджусь з якимись химерними людьми, пояснюю їм теорему Пiфагора i навчаю ремесел. А ти ласкаво даєш менi поради, — чисто як новоспечений президент!
— Ну, побачимо!
«Промiнь» наблизився до Кварти настiльки, що коричнево-зеленi материки та темно-блакитнi моря вже було видно неозброєним оком. Де-не-де їх вкривала густа запона хмар.
Навратiл i Северсон вивчали незнайому планету з допомогою сильних телескопiв. Бiльшу частину суходолу вкривали лiси. Узбережжя, скiльки сягало око, були пустельнi. Нiде анi найменшого слiду мiст чи будь-яких iнженерних споруд.
— Будемо сiдати на море? — запитав Северсон.
— На море? — Навратiл випростався i потер очi, втомленi тривалим спостереженням. — Гадаю, що краще зовсiм не сiдати.
— Чому?
— Пробачте, я висловився не досить точно. Звiсно, я за те, щоб приземлитись, але не «Променем». Корабель може зазнати катастрофи, i тодi важко буде повернутись на Землю. А лишатись тут робiнзонами — навряд чи варто.
— Отже, ви пропонуєте вiдвiдати Кварту допомiжним лiтаком, а «Промiнь» перетворити на штучний супутник планети?
— Саме так. Як ви пам'ятаєте, я передбачав це ще в проектi польоту. «Промiнь» буде зручною перехiдною станцiєю в безповiтряному просторi, звiдки в першу-лiпшу мить можна вирушити додому чи в дальшу подорож. Водночас вiн служитиме досконалою обсерваторiєю та радiоцентром, який, не зазнаючи атмосферних перешкод, пiдтримуватиме зв'язок з Землею. Словом, «одним махом кiлькох мух побивахом!».
— Блискуча iдея! — посмiхнувся Северсон.
— Але не оригiнальна.
— Отже, наказати Краусу, щоб вiн починав пiдготовку?
— Це залежить тiльки вiд вас! — Навратiл пiдморгнув по-змовницькому i поклав руку на плече Северсона. — Ви сьогоднi наш капiтан, на якого ми звiряємось.
Скоро по тому весь «Промiнь» ожив, як розворушений мурашник. Вiдчинились бiчнi дверцята, i з зорельота вийшли в безповiтряний простiр люди в скафандрах. Плавними рухами вони наблизились до корми велетня, де лишалися прикрiпленими ще три допомiжнi ракетнi лiтаки. Вiдчинився i головний вантажний люк. В ньому з'явились двi людини, якi тягли великий металевий поплавок. Невтаємниченого спостерiгача ця картина, мабуть, вразила б: люди, здавалось, не докладали нiяких зусиль. Але так воно й було насправдi: в мiжпланетному просторi найважчi вантажi майже зовсiм невагомi, тут не почувається сила тяжiння.
За якихось пiвгодини металевими поплавками були обладнанi всi три допомiжнi лiтаки — «Стрiла», «Сокiл» i «Чайка»; до першого з них було перенесено все потрiбне обладнання. I нарештi в кабiнi управлiння «Променя» прозвучав голос Крауса:
— Приготування закiнчено!
— Вертолiт не забули? — запитав Северсон.
— Вiн на своєму мiсцi.
— Човни перевiренi?
— Так, все гаразд. Нiяких пошкоджень.
— Тодi готуйте «Стрiлу» до старту.
Склад екiпажу експедицiї на Кварту вирiшили визначити жеребкуванням. Нiхто не наважився проситись у полiт на «Стрiлi», але кожен цього прагнув: адже цим визначалась честь побувати першим на незнайомiй планетi незнайомої сонячної системи.
Жеребок витягли академiк Навратiл, професор Мадараш, Цаген, Свозилова, Грубер та Краус. Капiтаном «Стрiли» було обрано Навратiла.
Перед вильотом до каюти Навратiла прийшов Северсон. Вiн мовчки стояв у дверях i збентежено гладив кишеню, як школяр бiля дошки.
— Що у вас таке, друже?
— Хотiв би вас попросити… Чи не можу я полетiти разом з вами?
Навратiл вражено звiв густi брови:
— Як це? Чому? Адже ви не витягли жеребка. «Промiнь» можуть покинути не бiльш як шiсть чоловiк, кого ж менi виключити з екiпажу? Адже всi ми однаково хочемо побачити на власнi очi незнайомий свiт.
— Цаген поступився б для мене мiсцем, я вже з ним розмовляв про це. Все залежить тепер вiд вашої згоди.
— А чому вас так цiкавить бути серед тих, що першими ступлять на Кварту?
Северсон схилив голову:
— Боюсь за Алену. Адже ви знаєте, я i вона…
— Так он воно що! Може, ревнуєте? Не довiряєте нашим колегам? Чи, може, гадаєте, що Алена — слабенька жiнка, яка потребує, щоб бiля неї був лицар? То їх буде аж п'ятеро… Я розумiю, ви хочете бути повсякчас разом. Я не проти цього. Але усвiдомте, що ми не на прогулянцi. Завойовуючи невiдомi краї Всесвiту, без дисциплiни ми скоро б зазнали поразки. Як колишнiй солдат, ви це повиннi були б знати краще, анiж я. «Дивлячись на гарне личко — ситий не будеш!» — казали нашi предки… — посмiхнувся Навратiл, глянувши на зажурене обличчя Северсона. — Щоб ви знали моє добре серце, яке б'ється пiд грубою блузою, спробуємо умовити Цагена. Якщо вiн справдi поступиться мiсцем в «Стрiлi», полетите разом з нами.
Цаген охоче передав Северсону спорядження та особистi запаси харчiв. Щасливi обранцi попрямували до «Стрiли». Услiд їм лунали побажання:
— Щасливої дороги!
— Сердечний привiт квартянам!
— До скорого побачення!
Отвiр герметично закрився. Кiлька чоловiк швидко вiдокремили «Стрiлу» вiд велетенського «Променя».
Атомнi реактори очiкували тiльки сигналу, щоб звiльнити неймовiрну енергiю для реактивних моторiв.
— Вперед! — наказав Навратiл.
Лiтак вислизнув з обiймiв «Променя» i попрямував униз, до великого живого глобуса.
Через двi години вiн уже плив на висотi сто двадцять кiлометрiв над поверхнею Кварти.
— Оглянемо спочатку всю планету, — звернувся Навратiл до Крауса. Кiнозйомка нам багато допоможе при складаннi карти, а до того ж так легше буде знайти пiдходяще мiсце для посадки лiтака.
Головний пiлот мовчки кивнув головою на знак згоди.
Глибоко внизу швидко чергувалися суходоли й моря. На обрiї, в багряно сяючiй атмосферi висiло найбiльше сонце — жовта Центавра А; пiзнiше випливла Центавра Б, трошки менша, оранжева. Найменша з дружної трiйцi криваво-багряна Проксима — з'явилась уже при польотi над протилежною пiвкулею.
— Маю сумнiв, чи квартяни знають, що таке санки й лижi, — жартував Краус.
— Я теж такої думки, — погодився Мадараш. — Здається, тут снiгу не розживешся. А може, тепер на всiй планетi палюче лiто? Спробуй-но вгадати, коли ще не знаєш цих трьох дивних сонць!
— Погляньте, — показав Краус пальцем вниз. — Бачите оту он широку протоку мiж двома суходолами? Iдеальне мiсце для посадки. Як ви гадаєте, капiтане?
— Можливо, — труснув головою академiк. — Але хто нам дасть гарантiю, що саме в тих мiсцях ми не розiб'ємось об дно? Безумовно, ми повиннi подивитись з близької вiдстанi.
— То, може, спустимось нижче? — запитав Краус.
— Так, знижуйтесь до двох тисяч метрiв…
«Промiнь» тим часом встановив постiйну швидкiсть вiсiм кiлометрiв на секунду. Така швидкiсть була йому необхiдна для того, щоб перетворитись на штучний супутник Кварти.
Бiля апаратiв лишились тiльки черговi, а решта астронавтiв сiли до телевiзорiв i з напруженням стежили за передачею з «Стрiли».
— Повiтря мiстить, крiм азоту, ще й гелiй, але цiлком придатне для дихання! — повiдомляє Свозилова. — Тиск на висотi тисяча метрiв над планетою дорiвнює нуль цiлих вiсiм десятих атмосфери. Це значить, що внизу ми зможемо вiльно пересуватись без скафандрiв…