Це здавалось неймовiрним, але кожен мiг переконатись на власнi очi: слiди зникали там, де вони мусили бути найвиднiшими.
— Що ж це за iстоти? Може, вони для нас небезпечнi? — мiркував уголос Краус. — Чи мають вони зброю?
Груберу, який понад вiсiм рокiв тiшив себе думкою про зустрiч з квартянами — «майбутнiми рабами», — стало страшно.
— Може, нам з Краусом слiд одразу ж узятись за ремонт лiтака? звернувся вiн до Навратiла. — А ви тим часом оглянете околицi. Не виключено, що незнайомi iстоти мають житло десь недалеко вiд нас.
— Це слушно, — погодився Навратiл. — Ми вирушимо в дорогу негайно.
Крiм механiчних пилок та найнеобхiднiших приладiв, вирiшили взяти й зброю — звiсно, про найгiрший випадок. Слiд було уникати будь-яких конфлiктiв, берегти природу й життя незнайомих тварин та iстот.
Що глибше просувалась у джунглi невеличка експедицiя, то важчою ставала дорога. Слiди загадкового створiння незабаром загубились у хащах.
— В цьому напрямку ми далеко не проберемось, — сказав Северсон, що йшов перший. — До того ж ми не натрапили досi нi на одну рiч, яка свiдчила б про будь-яку цивiлiзацiю. Тут немає навiть протоптаних стежок. Мабуть, краще повернутись до моря й вирушити в глиб континенту рiчкою, яку ми бачили недалеко звiдси.
— Вiрно, — погодилась Алена. — Понад рiчкою можна швидше виявити яке-небудь селище.
Групка звернула праворуч, продовжуючи продиратись крiзь плетиво лiан. Хащi були такими густими, що довелося ввiмкнути кишеньковi лiхтарики. їхнє свiтло в кiлькох мiсцях потривожило дивних дрiбних птахiв. Трiпотливим льотом вони втiкали вiд небажаних гостей у крони дерев. Поки що це були єдинi живi створiння, з якими зiткнулась експедицiя.
Години через двi, подолавши хiба метрiв триста, вченi несподiвано вибрались на узлiсся. Вони стали на березi рiчки, про яку згадував Северсон, i з захопленням дивились на чуднi рослини, що коливались над гладiнню води.
— Таких прекрасних i таких величезних квiтiв я ще нiколи не бачила! вигукнула Алена.
— Хочеш, нарву тобi букет? — запропонував Северсон Вiн схопився за найближчу рослину, але вона, як гумова, вигнулась у нього пiд рукою. Велика квiтка опустилась майже до землi i одразу ж знову пiднялась.
— Надзвичайно! — здивувався Мадараш. — Скидається на те, що вона плаває в повiтрi.
— Мабуть, вона легша за нього, — мiркувала Алена. — Зараз ми перевiримо, чи так це?
Дiвчина витягла з сумки механiчну пилку i перерiзала стовбур на рiвнi своєї голови. Велика квiтка легенько затремтiла i, як повiтряна куля, повiльно попливла догори.
— Неймовiрно! — вигукнув Северсон. — Я почуваю себе, як увi снi.
Вiдрiзавши шматок стовбура, Алена уважно розглядала його крiзь збiльшувальне скло.
— Таємницю вiдкрито! Такий букет можеш менi вiльно нарвати, Лайфе! Його буде легко нести, бо клiтини цiєї рослини наповненi якимсь легким газом.
— Лишiть поки що цей букет, нарвете, коли повертатиметесь, голубчики! — зауважив Навратiл. — Незабаром нам, мабуть, будуть потрiбнi вiльнi руки. Сюрпризами тут хоч греблю гати.
Як i запропонував Северсон, далi вирiшили продовжувати подорож рiчкою. Мадараш видобув з рюкзака гумовий човен i наповнив його киснем з балона скафандра. Северсон дбайливо поскладав речi членiв експедицiї.
— Мене вражає, що рiчка тече не праворуч, в напрямку моря, а в зворотному напрямку, — сказав Навратiл, коли човен вiдплив уже досить далеко.
— Мабуть, в цих мiсцях вона робить крутий поворот, — припустив Северсон.
Пливли повiльно: гребти проти течiї було важко, а до того ж їм хотiлося краще розглянути пралiс обабiч рiчки. Береги її в багатьох мiсцях були зовсiм не прохiднi; над водою схилялись могутнi, химерно покрученi дерева з великим товстим листям. На превелике їх здивування, рiчка текла увесь час рiвно, без будь-яких закутiв.
— Чи не зрадила мене здатнiсть орiєнтуватись? — крутив головою Мадараш. — Ми увесь час пливемо проти течiї i в напрямку моря.
— Нi, до моря не доберемось, — показав перед собою Навратiл. — Рiчка, звiсно, повертає. Б'юсь об заклад, що за отим он вигином ми повернемось на сто вiсiмдесят градусiв та й попрямуємо в глиб континенту.
Коли б академiк справдi побився об заклад, вiн неодмiнно програв би. За поворотом джунглi розступились, перед здивованими мандрiвниками з'явилось море.
— От так штука! — вигукнув Северсон. — Виявляється, рiчка не впадає в море, а витiкає з нього!.. Ну, що ж, таємниця розгадана.
— Не розгадана, а тiльки виявлена. Але нам, я гадаю, ця квартянська особливiсть нiяк не перешкоджатиме, за течiєю буде плисти легше, — правда, друзi? — весело сказав Навратiл, беручись за весла. — Отже — вгору, а власне, вниз, в глиб континенту!
Вiдтепер мандрiвники попливли значно швидше.
Рiчка незабаром покинула прибережну рiвнину i потекла долиною помiж скелястих схилiв. Ще кiлька кiлометрiв її облямовували джунглi; вони все рiдшали i, нарештi, зникли зовсiм.
Мiсцевiсть тут була пустельна, мертва. Тiльки де-не-де понад рiчкою височiли яскраво-зеленi рослини, схожi на очерет. То тут, то там в рiчку водоспадами котились з гiр бурхливi струмки.
— Навряд чи зустрiнемо ми тут квартянське селище! — сказав Северсон з сумнiвом.
— То давайте видеремось на оту он гору, — запропонувала Алена. Можливо, побачимо щось цiкаве, а може, виявиться вигiдна мiсцина для нашого майбутнього житла.
Пропозицiю Свозилової схвалили. Мандрiвники пристали до берега, човен склали в рюкзак i продовжували подорож пiшки.
Пiдйом на гору був важкий. її схили, вкритi численними трiщинами й канавами, всiянi камiнням найрiзноманiтнiшої величини й форми, були голi й крутi.
— Наскiльки зручнiше було б дослiджувати Кварту з нашого вертольота! зiтхнув Северсон, коли мандрiвники зупинились, щоб трохи перепочити.
Рiчка вже лежала глибоко пiд ними. Ще кiлька кiлометрiв вона текла рiвно, а на обрiї зникала за крутим поворотом. На протилежному березi, трошки вiддалiк, проти неба вимальовувався високий конус. З його вершини виходила пара.
— Неприємний сусiда! — зауважив Навратiл. — Будемо сподiватись, що вулкан перебуває в станi спокою… Ну, рушаймо далi!
Все вище й вище — крок за кроком крутим схилом. I ось, нарештi, пiдйом скiнчився. Вченi опинились на плоскогiр'ї.
— Яка краса! — захоплено вигукнув Мадараш. Весь край було вкрито зеленим килимом, перетканим барвистими цяточками квiток. Чагарник на передньому планi поступово переходив у густий пралiс. А за ним рiвнину замикали прямовиснi гори.
— Менi здається, нiби я несподiвано сiла до накритого столу! торжествувала Алена.
— Гарне порiвняння! — погодився Северсон. — Цю рiвнину нанесемо на нашi карти пiд назвою «Накритий стiл», — що ви на це скажете, друзi?
Поки мандрiвники милувалися чудесним краєвидом, позаду, над горами, зiйшло ще одне сонце. Велике зелене листя дерев i кущiв у його сяйвi перетворилось на щире золото.
— Край справдi чудесний! — сказав Навратiл.
Допомiжний лiтак «Ластiвка» повернувся з розвiдки. Вiн облiтав Кварту, щоб знову приєднатись до материнського корабля. Всi члени екiпажу уважно вивчали незнайому планету.
— Коли б я мiг на хвильку забути, що ми вiсiм рокiв летiли Всесвiтом, нiхто не переконав би мене, що пiд нами — не наша Земля. Погляньте: моря i континенти, смуги хмар… — радiв академiк Ватсон, який управляв лiтаком.
Перед «Ластiвкою» далеко на темному тлi неба з'явилась слiпуча цятка залитий променями сонць велетенський космiчний корабель. Цятка швидко виростала, перетворювалась на пляму. Все ближче i ближче.
— Щось трапилось! — стривожено вигукнула Молодiнова. — Погляньте-но на задню частину «Променя»!.. Пробито величезний отвiр… Розтрощено «Чайку» й «Сокола»!.. Поспiшаймо, можливо, ми ще встигнемо їх врятувати!
— В кабiнi управлiння свiтиться!
— Живi! — вигукнув Ватсон. — Я бачу Цагена, Вроцлавського i Чан-су!