- Увага, увага!.. - лунав схвильований голос Фратева з гучномовця радiостанцiї в клубi. - Наближаюсь до кратера вулкана. Дим перешкоджає бачити, спускаюсь нижче... Зараз уже бачу добре... Могутнiй потiк лави суне кратером у напрямку Накритого стола... Тiкайте!
- Я - Навратiл! - хрипко викрикнув академiк. - Негайно спускайтесь!.. Негайно, ви чуєте?! Йдеться про життя усiх.
- Зараз буду спуска-а-а... - Фратев протягнув останнiй звук i несподiвано замовк. - Все гаразд, тiльки невелика подряпина на скронi... озвався вiн знову по короткiй паузi. - Спускаюсь.
Як тiльки вертолiт приземлився, Навратiл кинувся до нього й сiв поруч Фратева. Пiд пахвою вiн тримав невеликий металевий цилiндр.
- Назад, до вулкана, до паразитарного кратера! - наказав академiк, вiдсапуючись.
Фратев мовчки кивнув. Вертолiт пiднявся в повiтря. До кабiни заповз їдкий задушливий дим.
- Приготуйтесь, друже, зараз скинемо атомну бомбу! - сказав Навратiл, коли вони опинилися над протилежним схилом вулкана. - Бомба спускатиметься на парашутi, однак багато часу в нас не лишиться. Коли я вам скажу, намагайтесь якнайшвидше вибратись з зони вибуху. Не може бути, щоб ми не скерували лаву в iнший бiк... Увага!.. Єсть!
Освiтлений багряними вiдблисками парашутик з атомною бомбою швидко знижувався. Навратiл провiв його поглядом i обернувся до Фратева:
- Ну, чого ж ви...
Вертолiт гойднуло. Фратев, який сидiв, вткнувшись головою в пульт управлiння, мляво зсунувся додолу. Його обидвi щоки були залитi кров'ю.
Навратiл кинувся до нього, потiм судорожно перехопив важелi управлiння, щосили натиснув на педаль газу.
Вертолiт рiзко рвонуло.
А внизу, бiля невеличкого засипаного кратера, блиснув спалах неймовiрної яскравостi. Вогненний вихор здiйнявся у височiнь; вiн розганяв присмерк ночi, пiдхопив вертолiт i кинув його аж ген убiк.
Навратiл насилу вирiвняв машину.
***
Велике жовте сонце зайшло за голi верхiв'я гiр. По небу розлилося червоне вiялоподiбне сяйво. I назустрiч цьому сяйву швидко пiднiмався вертолiт, у якому сидiла одна-однiсiнька людина - професор Мадараш.
Професор ще раз поглянув згори на будинок, освiтленi вiкна якого навiвали смутнi спогади про затишок.
"Чи доведеться ж його ще побачити?" - майнула в головi невесела думка, але професор одразу ж її прогнав i перевiв погляд у протилежний бiк.
Долиною вогнiв сунув густий дим, прибитий вiтром до землi. Над ним крихiтними чорними цяточками снували крилатi квартяни, вигнанi пожежею з своїх печер.
Вулкан погрозливо вивергав полум'я з обох кратерiв. Лава, яка ще потроху витiкала з бiчного отвору, моментально застигала на поверхнi, утворюючи на скелях зморшкуватi нарости. В деяких мiсцях гази й водяна пара пробивали немiцну зовнiшню кору, утворюючи мiнiатюрнi кратери, що розбризкували iскри вогню.
Мадараш зiтхнув i полетiв швидше.
Вертолiт прямував просто на пiвнiч, до екватора. Треба було поспiшати: наближався зручний час для зв'язку з Землею - та пiвкуля Кварти, де стояв гравiтацiйний передавач, оберталась у напрямку до нашої сонячної системи.
Машина легко сiла на майданчику бiля невисокої конструкцiї. Мадараш зайшов у примiщення, увiмкнув апаратуру. Вчений був дуже схвильований.
- Сьогоднi передаю вам ще сумнiшу звiстку, анiж учора... - монотонно виспiвував телеграфний ключ. - Iнженер Фратев тяжко поранений: у нього розбита черепна коробка i обпалено частину обличчя. Разом з академiком Навратiлом вiн героїчно рискував собою заради нас усiх... Доктор Вроцлавський бореться за його життя. Втрату кровi поповнено переливанням, однак поранений увесь час лишається непритомний... Як усе це трапилось?.. Учора я повiдомляв про несподiваний вибух нашого сусiда, вулкана Люльки. На щастя, академiк Навратiл встиг виготувати атомну бомбу, якою ми вирiшили вiдкрити бiчний кратер, щоб потоки лави не знищили наше селище. Iнженер Фратев при розвiдувальному польотi над вулканом був поранений розжареною вулканiчною бомбою в скроню. Вiн вважав це за легке поранення i не доповiв Навратiлу, а полетiв з ним до вулкана ще один раз. Навратiл помiтив його стан тiльки перед вибухом атомної бомби, коли Фратева було поранено вдруге,- великим уламком каменя, що пробив вiкно вертольота. Крiм iнженера Фратева, всi здоровi... Щойно збудоване житло на Накритому столi не пошкоджене, зате печера завалилася зовсiм. Пiдземна атомна електростанцiя знищена. У нас лишився єдиний реактор на "Стрiлi", але вiн не може дати стiльки енергiї, щоб ми могли побудувати ливарню й виготовити частини для пошкодженого "Променя". Ми зайшли у безвихiдь. Лишається єдина надiя: попросити про допомогу квартян. З дотепних конструкцiй, виявлених Свозиловою пiд час подорожi навколо Кварти, можна судити, що вони досконало володiють технiкою й мають металургiйнi заводи... Сподiваємось, що квартяни зустрiнуть нас по-дружньому i не вважатимуть за окупантiв планети... Турбуємось про Северсона й Свозилову. Вже кiлька днiв вiд них нема нiяких звiсток. Можливо, у них пошкоджено передавач... На сьогоднi кiнчаю. До завтра!
Мадараш вимкнув передавач i незабаром повернувся до своїх товаришiв у селище на Накритому столi.
А на свiтанку астрогравiметр спiймав вiдповiдь з Землi:
- "Вiдважнi завойовники Всесвiту! Любi друзi! Ми з вами! Тримайтесь: на нових мiжзоряних кораблях "Фотон" i "Електрон" завершуються останнi роботи. Завтра, о п'ятiй тридцять за середньоєвропейським часом, вони стартують. Чекайте на нас за чотири роки..."
Мадараш, який приймав повiдомлення, не повiрив власним очам: за чотири роки? Чи не помилились вони?.. Чи, можливо, їм вдалось збiльшити швидкiсть кораблiв аж до швидкостi свiтла?
Вiн вибiг до коридора. Назустрiч йому поспiшав Чан-су. Академiк радiсно махав руками, очi його сяяли.
- Перший бiй виграно! Наш Фратев житиме! Голос його затремтiв...
Роздiл XVIII
Кам'яне
мiсто
Великою радiстю для колонiї на Накритому столi було повернення Алени Свозилової та Северсона з довгої, повної надзвичайних пригод подорожi.
Другого дня, як тiльки мандрiвники вiдпочили, Северсон продемонстрував великий документальний фiльм, який вони з Аленою привезли з собою.
Всi зiбрались у залi, який ще пахнув свiжою фарбою. Свiтло погасло. На екранi з'явився краєвид мiсцевостi, що пробiгала глибоко пiд лiтаком.