Вченi довго думали над тим, як скоротити цю довгу дорогу. Тiльки атомна енергiя допомогла їм виробити сталь та iншi метали просто з руди i одразу вiдливати в форми. Тому й завод, який будується на Накритому столi, має лише атомну пiч та ливарний майданчик.
Роздуми Северсона урвало шарудiння, що почулося десь за атомною пiччю. Вiн швидко схопив рушницю й попрямував до ящикiв з апаратурою. Шарудiння замовкло.
За кiлька хвилин звуки повторились знову. На одному з ящикiв трохи пiднялась i зразу захлопнулась кришка.
"А постривай-но!" Северсон пiдiйшов навшпиньки, повiльно зсунув кришку.
В отворi з'явилось злякане обличчя молодого квартянина. Дивлячись виряченими очима на Северсона, вiн судорожно стискував у руцi котушку з блискучим дротом i тремтiв усiм тiлом.
- Чи ви бачили такого злодiя?! Сам спiймався в пастку! - щиро зареготав Северсон. - Що ти тут шукаєш, друже?
Квартянин печально проскиглив: "Гуiii..." - i притиснувся до стiнки ящика. Потiм простягнув котушку Северсону.
- Отож-бо й є!.. А де тi чашки, якi вкрадено у нас з лiтака?.. Ну, не бiйся, ти вiльний. Лети додому!
Северсон вiдiйшов вiд ящика, але квартянин навiть не поворухнувся, не зводячи з Северсона очей.
- Ну, то як хочеш. Зачекаю, поки ти отямишся... - сказав поблажливо Северсон, вiдiйшов ще на кiлька крокiв i сiв. За якийсь час квартянин посмiливiшав, вилiз з ящика i примостився поруч з Северсоном.
- Киш! Та бiжи ж додому!
Квартянин здригнувся, розвiв руками з перетинчастими крилами, але тут же знову склав їх на колiнах.
"Боїться мене!" - подумав Северсон. Вiн пiдвiвся i попростував до будинку. Але коли озирнувся, то побачив, що квартянин шкутильгає за ним.
- Чи то тобi у нас сподобалось, чи ти ще щось замислив?
- Гуiii... Кеiii... - вiдповiв квартянин, нiби зрозумiвши. Вiн наблизився й сiв почiпки.
- Ти не голодний? - добродушно запитав його Северсон, витяг з кишенi пакунок з цукерками i простягнув незвичайному гостевi. Квартянин охоче взяв подарунок. Якусь мить розглядав уважно з усiх бокiв. Пiсля кiлькох спроб йому вдалося розiрвати пакунок. Цукерки, якi висипались на землю, вiн швиденько зiбрав i напхав ними собi рот. З сяючих очей та радiсного пiдстрибування можна було судити, що земнi ласощi припали йому до смаку.
Увечерi, коли експедицiя повернулась, Северсон з квартянином вже були найкращими приятелями.
- Дозвольте вiдрекомендувати вам мого друга Ксаверiя! Вiн попросив у нас притулку, - засмiявся Северсон, побачивши здивованi обличчя друзiв. Анi на крок не вiдходить вiд мене. Мабуть, йому стало нудно в джунглях.
- Або ж його житло та родичiв знищив вулкан, - припустила Алена Свозилова. - Це - щаслива нагода... Краще вивчимо життя квартян i, можливо, також його чого-небудь навчимо. У нього цiлком iнтелiгентне обличчя.
- А як пройшла розвiдка? - звернувся Северсон до Навратiла.
- Понад сподiвання, чудесно. Кварта становить собою справжню скарбницю найрiзноманiтнiших руд. Ми знайшли такi багатющi родовища, що могли б побудувати тисячу "Променiв".
- Трохи перебiльшуєте! - сказала Молодiнова. - Мабуть, ви заразилися вiд Фратева.
- А хiба я перебiльшую? - вищирив зуби Фратев. - Хай виростуть у мене такi крила, як у цього маленького Ксаверiя, коли я перебiльшив хоч одне слово!
Квартянин переводив погляд з одного на другого i злякано притискувався до землi.
- Ще одне велике вiдкриття, Лайфе! - сказав Навратiл. - На островi Пiдкова ми виявили... А втiм, iдiть подивiться самi...
Северсон зайшов до кабiни.
- Ви, Краус?! - запитав вiн здивовано.
На койцi лежала давно не голена виснажена людина.
- Так, я... Повертаюсь до вас... Назад у людське товариство... Не можу жити один, без людей... Судiть мене...
Северсон поклав йому руку на плече:
- Тiльки лежiть спокiйно, щоб собi не зашкодити... Для суду часу вистачить. Я можу вас зрозумiти, бо знав ще старий свiт.
***
В каютi Хотенкова блимнуло червоне свiтло. На великому екранi вiдеофону з'явилось обличчя доктора Заяца:
- Не гнiвайтесь, що турбую вас. "Фотон" i "Електрон" вже досягли швидкостi триста тисяч кiлометрiв на секунду!
- Зупинiть в такому разi реактивнi двигуни. А як поводяться вiльнi атоми водню в мiжзоряному просторi?
- Непогано. Температура зовнiшньої оболонки пiднялась тiльки до дев'яноста градусiв. Ми боялися, що буде гiрше.
- Чудово! Таке торжество ми повиннi сьогоднi як слiд вiдсвяткувати. Не хочу хвалитись, але й я за останнi днi досягнув певного успiху.- Хотенков вiдчинив шафу i витягнув з неї футляр з скрипкою. За мить полились чудеснi звуки радiсного маршу.
- Прекрасний звук, як у страдiварки! - схвально сказав Заяц, коли Хотенков дограв.
- Вам подобається? В такому разi - вдалось.
- Скрипку ви зробили самi? - здивовано спитав Заяц.- Можливо, розгадали таємницю Страдиварiуса?
- Здається, так. Пiсля багатьох марних спроб менi нарештi вдалося точно встановити хiмiчний склад речовини, якою просочувалося дерево страдiварок. Уявiть собi, що той розчин, у якому намочував дерево знаменитий майстер, ми маємо в нашiй бiохiмiчнiй кухнi. Бiлковий розчин скрiпляє стiнки клiтин i робить їх бiльш еластичними, пружними... Хвилинку... Хтось стукає... Зайдiть!
До каюти зайшов син доктора Заяца, Юрко.
- О, то ви обидва тут! - посмiхнувся Хотенков. - Один на екранi, а другий - поруч. Щось у вас похмурий вигляд, чи не трапилось чого? - вiн запитливо глянув на юнака.
- Прочитайте оце повiдомлення.
Хотенков узяв аркуш паперу i прочитав уголос:
- "Я - Кварта. Селище Завойовникiв Всесвiту. Бiля гравiметра Мадараш, Надсилаємо сердечнi привiтання людству на Землi та екiпажам "Фотона" i "Електрона". З радiстю повiдомляю, що ми успiшно закiнчили першу плавку i вiдлили першу плиту зовнiшньої оболонки "Променя". За її електроiмпульсну обробку взялися товаришi Ватсон, Цаген та Балдiк. Лiнiя передачi електричного струму з Селища Невидимих працює бездоганно..."