Пипка назвався. Отож, таким чином вони стерли всі білі плями невідомості, що лежали між ними.
— Слухай, що ти про все це думаєш? — світив Пипка.
— Ніяк не доберу, що до чого, — відповів Ол.
Між іншим, виявилося, що вони з Пипкою однолітки.
— Це добре, що ти додумався підсунути до променя елемент, — світив Ол.
— А мені було нудно. Мама пішла на демонстрацію…
— І мої теж.
— Але це не ми пустили цей промінь. Я весь час був удома, а наше мешкання на першому поверсі.
— І не ми. Я теж був весь час удома і все бачив…
Зненацька промінь почервонів. І як Пипка не старався, йому не вдалося більше нічого відсвітити Олу. Він відійшов розчарований. Тоді промінь заблимав червоно-жовто:
— Хлоп’ята, не заважайте. Ти, Пипко, іди в гараж: його забули замкнути. Бери авто й катайся у дворі. Там нікого немає, і твої батьки повернуться не скоро. А твій батько, Оле, забув замкнути двері бібліотеки. Погортай книги.
Промінь знову став жовтий. Пипка наважився:
— А як ви взнали, що мене звуть Пипком?
Промінь відсвітив роздратовано:
— Слухай, коли ми маємо промінь завдовшки в кілька парсеків, за вашими вимірами, то невже ти думаєш, що ми не в змозі збагнути твого лепету!?
— Але ви так швидко прийняли наші сигнали, а швидкість світла всього 3Х105 м/сек, отже, вам треба було чекати їх кілька років, а значить ви вигадуєте, що ваш промінь довжиною в кілька парсеків!
— О свята простота… Що за одиниці міри, що за одиниці часу… Досить! Про особливості променя потім. Не заважайте нам проводити експеримент. Шеф свариться.
— А… де ви? — відсвітив уже спантеличений Пипка.
— За вашою номенклатурою сузір’я М 4288, планета № 271956943 абв.[1] Геть від променя, шибеники!