Були ще дві сімейні пари, але більш непримітні, яких, здавалось, зв’язувала якась неясна єдність. Може, вони вже їздили кудись разом? Чи познайомились тільки за брекфестом? Все може бути. Перше подружжя викликало у мене відразу. Чоловік був схожий на Антуана Вехтера[11] в молодості, якщо тільки його можна уявити собі молодим; проте він був шатеном, а зі своєю рівненько підстриженою бородою він не дуже вже й нагадував Антуана Вехтера, скоріше — Робін Гуда. Але ж у нього було щось швейцарське, я б навіть сказав щось від мешканця Юри. А врешті-решт, ні на кого він був не схожий, а мав вигляд цілковитого бовдура. Не кажучи вже про його дружину, в комбінезоні з серйозним обличчям доброї молочниці. Неймовірно, щоб такі створіння не розмножувались, подумав я. Певна річ, залишили дитину у своїх батьків в Лон-ле-Солньє. Вигляд іншого подружжя, більш літнього, викликав у мене безмежне відчуття безтурботності. Сухорлявий, вусатий та трохи знервований чоловік відрекомендував себе натуропатом. Помітивши мою здивованість, він пояснив, що лікує хвороби за допомогою рослин або інших природних засобів. Його дружина, сухорлява маленька жіночка, працювала в соціальній сфері, займалася працевлаштуванням якихось хуліганів у Ельзасі. Здавалося, вони вже років тридцять не трахалися. Чоловік, схоже, був готовий поговорити зі мною про користь народної медицини, але від такого першого знайомства в мене почало трохи морочитися в голові, тому я опустився на стілець, який стояв поруч. Звідти я погано бачив інших трьох членів нашої групи, яких від мене трохи закривало подружжя ковбасників. Це був якийсь міщанин років п’ятдесяти на ім’я Робер з напрочуд суворим обличчям і жінка приблизно такого ж віку, з чорним кучерявим волоссям навкруг водночас злого, розважливого і позбавленого емоцій обличчя. Звали її Жозіан. І нарешті більш молода, майже непомітна жінка не більше двадцяти семи років, яка повсюди, наче видресируваний собака, майже не відриваючись, ходила за Жозіан. Її звали Валері. «Що ж, — похмуро подумав я, прямуючи до автобуса, — у мене ще буде нагода, та й не одна, підбити до неї клинці». Я помітив, що Сон все ще перевіряє свій список пасажирів. Обличчя у неї було дуже напружене, а слова злітали з її вуст поза бажанням. Увесь вигляд Сон свідчив про боязнь, майже розгубленість. Разом з нею група складалася з тринадцяти осіб, а тайці інколи дуже марновірні, ще більш марновірні, ніж китайці. Часто-густо при нумерації будинків та вулиць після дванадцяти йде відразу чотирнадцять, аби лишень не згадувати число тринадцять. Я примостився в лівому ряду посередині салону. В таких групових поїздках люди досить швидко закріплюють за собою місця: треба зайняти своє місце якомога раніше, притримуватись його, мабуть, слід покласти якісь особисті речі, тобто активно його обживати.
На мій превеликий подив, Валері сіла коло мене. Але ж автобус був на три чверті порожній. Двома рядами позаду Бабетта та Лея пересміювалися. От паршивки, вони ніяк не хочуть заспокоїтися. Я нишком подивився на дівчину біля мене. У неї було чорне волосся, а обличчя… не знаю, його можна було б назвати скромним, ні вродливе, ні відразливе. Після коротких, але інтенсивних роздумів я ледь вимовив: «Вам не жарко?» — «Ні, ні, в автобусі добре», — не усміхаючись, відповіла вона надто швидко, з видимим полегшенням від того, що я перший почав розмову. Проте моя фраза була навдивовижу дурною: в автобусі був справжнісінький холод. «Ви були раніше в Таїланді?» — у свою чергу спитала вона. «Так, один раз». Вона завмерла на мить, немов приготувавшись слухати цікаву розповідь. Розповісти їй про мою минулу поїздку? Мабуть, не тепер. «Було добре…» — мовив я нарешті піднесеним голосом з метою компенсувати банальність самої фрази. Вона задовільно кивнула. Тоді я зрозумів, що ця дівчина не корилася сліпо Жозіан: вона взагалі була готова коритися і, схоже, була не проти змінити хазяїна. А Жозіан, яка сиділа зараз за два ряди попереду нас і, роздратовано перегортаючи сторінки «Путівника бродяги» та кидаючи лютий погляд у наш бік, мала вже вкрай її дістати. Романс, романс…
11
Антуан Вехтер — активний захисник природи, президент Міжнародного екологічного руху, кандидат на пост Президента Франції на виборах 2002 року.