Перша зупинка — в Канчанабурі, яке гіди завжди характеризують, як веселе та жваве місто. Для «Мішлен»[18] це «найкраща вихідна точка для огляду околиць Бангкока»; путівник «Бродяга» ж говорить про нього, як про «непоганий базовий табір». До програми входила багатокілометрова мандрівка залізницею смерті вздовж цієї річки. Хоч як уважно я намагався слухати пояснення гіда, до кінця так і не зрозумів історію річки Кваї. На щастя, озброєний «Мішленом» Рене уважно стежив за розповіддю і час від часу робив зауваження. У 1941 році японці після свого вступу у війну вирішили збудувати залізницю, щоб з’єднати Сінгапур з Бірмою, а пізніше захопити Індію. Вона повинна була проходити через Малайзію і Таїланд. А що ж робили тайці під час Другої світової війни? А так, нічого особливого.
Вони зберігали «нейтралітет», повчально присоромила мене Сон. Насправді, продовжувала вона, Таїланд уклав з Японією військову угоду, не оголошуючи, проте, війну союзникам. Це була на диво розумна тактика, яка ще раз довела чинність так званого спритного розуму, що дозволило країні протягом більше двох століть, перебуваючи затиснутою між могутніми французькими та англійськими колоніями, не підкоритися жодній з них і залишитися єдиною державою у південно-східній Азії, яка жодного разу не була колонізована.
Як би там не було, а в 1942 році почалися будівельні роботи біля річки Кваї, до яких були залучені понад шістдесят тисяч англійських, австралійських, новозеландських та американських військовополонених, а також безліч азіатських примусових робітників. У жовтні 1943 року дорога була збудована, але шістнадцять тисяч військовополонених знайшли тут свою смерть через голод, хвороби, несприятливий клімат та природну жорстокість японців. Пізніше авіаційні бомби союзних військ зруйнували міст через Кваї, важливу ділянку інфраструктури дороги, яка таким чином стала непридатною для користування. Коротше кажучи, померло багато люду заради нульового результату. Відтоді ситуація аж ніяк не змінилася — дістатися з Сінгапура до Делі залізницею все ще неможливо.
Внаслідок такого знайомства з передісторією я дещо засмучений увійшов до музею Jeath, збудованого у пам’ять про неймовірні страждання військовополонених союзників. Так, думав я, все це дуже прикро, однак у Другій світовій війні є набагато страшніші сторінки. А якби полонені були поляками або росіянами, то чи пройшов би цей факт непоміченим?
Пізніше довелося витримати відвідування цвинтаря військовополонених, а саме тих, хто пожертвував собою. Рівними рядами вишикувалися білі, однакові, один в один хрести. Це місце навіювало глибокий смуток. Воно нагадувало мені берег Омахи[19], де мені теж зовсім не сподобалося, бо нагадувало, відверто кажучи, інсталяції сучасного мистецтва. "Сила-силенна ідіотів загинула тут заради демократії», — сумно подумав я. Цвинтар біля річки Кваї був набагато менший. Можна було навіть спробувати перерахувати могили; але від цієї ідеї я швидко відмовився. «Тут далеко не шістнадцять тисяч…» — втім, на повний голос зауважив я. «Точно!», — підтвердив Рене, як завжди озброєний своїм «Мішленом». Гадають, що загинуло шістнадцять тисяч, але на цьому цвинтарі знаходиться лише п’ятсот вісімдесят дві могили. Їх вважають (він читав, водячи пальцем по рядках) «п'ятьмастами вісімдесятьма двома великомучениками демократії».
Коли я десятирічний отримав третю зірочку за катання на лижах, то пішов до кондитерської ласувати млинцями. Це було маленьке самотнє свято; у мене не було друзів, які б могли розділити зі мною цю радість. У цей час я зазвичай гостював у тата в Шамоні. Він був провідником у горах і відомим альпіністом. І друзі в нього були такі ж самісінькі, як і він, сміливі та мужні. Серед них я почував себе незатишно. Я взагалі ніяково почувався в товаристві чоловіків. Мені було одинадцять, коли дівчинка вперше показала мені свою піхву Я відразу відчув себе зачарованим та захопленим, я обожнював цей маленький дивний орган.
На ньому було небагато волосся; це була дівчинка мого віку, на ім’я Мартіна. Вона довго лежала, розсунувши ноги і притримуючи колготки, щоб я міг добре роздивитися, але, коли я спробував доторкнутися рукою, вона злякалася і втекла. Мені здавалося, що все це було зовсім недавно, і я аж ніяк з того часу не змінився. Моє захоплення піхвами не зменшилося. Саме в ньому я навіть вбачав одну з моїх суто людських рис характеру. Що ж до інших — не знаю… не впевнений.
18
Мішлен — ще один відомий, більш класичний путівник. Виходить у різних країнах багатьма мовами.
19
6 червня 1944 року почалася висадка американо-англійських військ на узбережжя Нормандії. На ділянці під кодовою назвою «Омаха» десантувалося 30 тисяч американських солдатів та офіцерів, три тисячі з яких загинули. На думку американських військових істориків, це сталося через допущені помилки при плануванні операції, які призвели до невиправдано великих втрат, внаслідок чого ця ділянка дістала назву «Кривава Омаха».