Проте це її аж ніяк не розсмішило. Кілька секунд вона приходила до тями, а потім виголосила ще з більшою енергією:
— Соромно, коли відгодований бугай безкарно користується злиденністю цих дівчат. Варто знати, що всі вони приїхали у столицю з північних та північно-східних регіонів країни — найбільш жебрацьких провінцій.
— Ну, не всі… — заперечив він, — є дівчата й з Бангкока.
— Але ж це сексуальне рабство! — вигукнула із запалом Жозіан, яка навіть не почула його. — Інших слів для визначення цього ганебного явища не існує.
Я злегка позіхнув. Вона сердито зиркнула на мене і додала, звертаючись до всіх присутніх:
— Ви не вважаєте огидним, коли якийсь товстопузий бугай за безцінь спить з цими дівчатками?
— Ну, скажімо, не за безцінь… — скромно не погодився я. — Наприклад, я заплатив три тисячі бат, майже як у Франції.
Валері обернулася і здивовано подивилась на мене.
— Ви дещо переплатили… — зазначив Робер. — Але якщо краля була того варта…
Жозіан всю аж трусило, вона починала мене непокоїти.
— А мене нудить, коли якийсь жирний кабан може платити за те, щоб засунути свого члена у чиюсь піхву! — пронизливо заверещала вона.
— А вас ніхто і не просить супроводжувати мене, люба мадам… — спокійно відповів той.
Тремтячи, вона підвелася і взяла в руки свою тарілку з залишками рису. За сусіднім столиком усі розмови разом припинились. Мені здалося, що Жозіан жбурне цю тарілку Роберу в пику, але, схоже, в останню мить вона здрейфила і втримала себе. Робер серйозно подивився на неї. Його м’язи напружилися під теніскою. Не схоже було, щоб він дав себе скривдити, здається, вона добре йому насолила. Жозіан з силою опустила тарілку, яка розкололася на три частини, повернулася і зникла в темряві, хутко попрямувавши в бік бунгало.
— Тс-с-с… — стримано видихнув він.
Валері сиділа між мною та ним. Робер галантно встав, обійшов стіл і сів на місце Жозіан, на той випадок, якщо Валері теж захоче піти. Проте вона продовжувала сидіти. Офіціант приніс каву. Зробивши кілька ковтків, Валері знову повернулася до мене.
— Отже, це правда? Ви замовили дівчину?.. — тихо спитала вона. Її голос був заінтригований, але позбавлений відтінку відкритого схвалення.
— Ці дівчата не такі ж вже й бідні, — додав Робер. — Вони можуть купити собі скутер та безліч шмоток А деякі навіть примудряються скорегувати форму грудей. А це, самі розумієте, задоволення не з дешевих. Щоправда, вони ще допомагають своїм сім’ям… — розмірковуючи завершив він.
За сусіднім столиком тихо обмінялися кількома фразами й швидко розійшлися, певно, із солідарності. Ми залишилися самі. Місяць зараз добре освітлював понтон.
— Ці масажистки дійсно настільки класні?.. — мрійливо спитав Рене.
— Ах, мсьє! — нарочито емоційно, але, як мені здалося, щиро вигукнув Робер. — Це справжнє диво! Неймовірне диво! А ви ще не знаєте про Патайю. Це містечко на сході країни, яке повністю поринуло в розкоші та розпусту. Першими туди приїхали американці під час війни у В’єтнамі, потім — багато німців та англійців, а тепер там можна побачити поляків та росіян. Там обслуговуються геть усі, кожен знайде там щось на свій смак: гомосексуалісти, гетеросексуали, трансвестити… Це Содом і Гоморра, разом узяті. Навіть більше, бо є ще й лесбіянки.
— Жах… — здавалося, ковбасник глибоко замислився.
Його дружина спокійно позіхнула, вибачилась і повернулася до свого чоловіка. Вона вже явно хотіла піти спати.
— У Таїланді, — додав Робер, — кожен може мати все те, що він бажає. Кожен може отримати щось приємне. Вам казатимуть про бразилійок чи кубинок. Я багато помандрував, мсьє. Мандрував заради власного задоволення і стверджую, не роздумуючи: таїтянки — найкращі коханки у світі.
Валері сиділа напроти нього і уважно слухала. Потім з ледь помітною посмішкою вона зникла. За нею пішли Жозетта та Рене. Ліонель, який за весь вечір не пустив ані пари з вуст, теж підвівся. Я наслідував його приклад. У мене не було великого бажання продовжувати розмову з Робером, тому я залишив його одного, і він замовив собі ще коньяку. Здавалося, він глибоко замислився, а може, тільки обмежував свої думки, що завжди створює ілюзію чогось надто складного та глибокого. Перед бунгало я побажав добраніч Ліонелю. Атмосферу спокою доповнювало дзижчання комах. Я практично був переконаний, що мені не вдасться зімкнути повіки.