Щодо фізіономії цього янкі, то хоч риси її надзвичайно рухливі й виразні, та ця виразність тільки зовнішня — такі обличчя властиві людям, що не мають жодного сумніву, що, як то кажуть, багато чого на своєму віку бачили. Можна з певністю сказати, що це людина спритна, а до того ж і енергійна — беручи до уваги міцність його м’язів, глибокі зморшки між бровами й зціплені щелепи. Він часто вибухає реготом, але його сміх — якісь носові звуки, що нагадують іржання, дещо глузливе.
Такий був Калістус Менбар. Угледівши членів квартету, він знімає свого капелюха з широкими крисами, якому дуже пасувало б струсеве перо з модою часів Людовіка VIII, тисне руки артистам і веде їх до столу, де вже парує чайник і стоїть традиційна запашна печеня. Американець говорить увесь час не вгаваючи, не дозволяє нікому задати жодного питання — можливо, щоб ухилитись від відповіді, - вихваляє розкішні будівлі міста, розводиться про незвичайну історію його створення, просторікує без упину і, по закінченні — сніданку, звертається до всіх із такими, словами:.
— Вставайте, панове, і ходімо зо мною. Тільки… одне застереження…
— Яке? — питає Фрасколен.
— У нас суворо заборонено плювати на вулиці…
— Та в нас немає такої звички, — протестує Івернес.
— Чудово! Ви заощадите гроші, що пішли б на штраф!
— Не плювати на вулиці… в Америці! — бурчить Пеншіна, дивуючись і разом із тим не ймучи віри.
Нелегка справа забезпечити себе провідником, що був би таким чудовим чичероне, як Калістус Менбар. Місто він знає досконально. Немає жодного особняка, що його власника він не назвав би на прізвище, такого будинку, що його пожильців він би не знав, ані перехожого, що не привітав би його з дружньою безпосередністю.
Місто збудовано симетрично. Широкі проспекти й вулиці, прикрашені балконами, що нависають над пішоходом, перетинаються під прямим кутом на зразок шахівниці. Хоч у цьому геометричному плануванні й виявляється єдність архітектурного ансамблю, та оформленню міста не бракує й різномаїтості, стиль особняків та їхнє внутрішнє оздоблення залежать виключно від фантазії будівельників. За винятком кількох торговельних кварталів, будинки на вулицях міста мають вигляд справжніх палаців, що підносяться в глибині ошатних дворів. Тут і чепурні павільйони, й архітектурні прикраси на фасадах, і, безперечно, розкішні оздоби внутрішніх апартаментів, і садки, якщо не парки, позаду будинків.
А втім, треба зауважити, що дерева і взагалі рослинність, здебільша новонасаджена, ще не розповилась уповні. Те саме можна бачити і в скверах, розташованих у центрі міста, де перехрещуються його головні артерії, і вкритих такими яскраво-зеленими моріжками, що зустрічаються лише в Англії. Зелені масиви скверів, в яких поєднуються рослини і помірної і тропічної зони, ще не всмоктали з лона землі достатньо живильних соків, щоб увійти в силу. Ця особливість тутешньої природи становить разючий контраст із Каліфорнією, з тою частиною Західної Америки, де розкішні ліси-велетні розкинулись у безпосередньому сусідстві з великими містами.
Наші музиканти, простуючи вперед, оглядали квартали міста кожний по-своєму: Івернес захоплювався тим, що зовсім не вабило Фрасколена, Себастьян Цорн звертав увагу на те, що аж ніяк не цікавило Пеншіна, але всі вони намагались розкрити таємницю, що оповивала це невідоме місто. Відмінність їхніх спостережень повинна дати в своїй сукупності досить правдиве про нього уявлення. Та й, зрештою, Калістус Менбар із ними поруч, готовий дати на все відповідь. Та чи ж слід казати «відповідь»? Він не чекає, щоб його питали, він говорить, говорить, і залишається тільки дати йому волю. Його млинок-говорильня крутиться й крутиться без упину від найменшого подуву вітерця.
Минуло чверть години після того, як вони вийшли з Ексельсіор-готелю, коли Калістус Менбар сказав:
— Ми зараз на Третій авеню, а в місті їх щось із тридцять. Тут зосереджена вся торгівля, це наш Бродвей, наш Ріджент-стріт, наш Італійський бульвар[28]. В спеціальних і універсальних магазинах тут можна знайти і найвишуканіші речі, й речі першої необхідності, все, чого може вимагати людина, що найбільше дбає про свій добробут і новітній комфорт.
— Я бачу ваші крамниці, - каже Пеншіна, — але покупців щось не видно.
— Може, це тому, що рання година? — додає Івернес.
— Це тому, — каже Калістус Менбар, — що покупці здебільша роблять замовлення телефоном чи телеавтографом.
— А що це таке? — питає Фрасколен.
— Річ у тому, що ми користуємося звичайно телеавтографом — вдосконаленим апаратом, який передає написаний текст так, як телефон передає мову, а також і кінематографом, що фіксує рухи, і є для ока тим, чим є фонограф для слуху, і телефотом, що відтворює образи. Телеавтограф дає ґрунтовніші гарантії, ніж звичайна телеграма, що нею кожний принагідно може зловживати. Електричним способом ми підписуємо чеки й векселі…
- І навіть шлюбні свідоцтва? — питає Пеншіна з насміхом.
— Безперечно, пане альт. Чому б і не оженитися за допомогою телеграфного дроту?
— А брати розлуку?..
— Також і брати розлуку! Саме через це наші апарати найбільш і спрацьовуються.
І чичероне вибухає голосним сміхом, аж підскакують всі коштовні дрібнички на його жилеті.
— У вас весела вдача, пане Менбаре, — каже Пеншіна, сміючися разом із ним.
— Так, як у зяблика в сонячний день!
На перехресті перед ними розкривається широка вулиця. Це Дев’ятнадцята авеню, тут не торгують. Трамвайні лінії борознять її так само, як і попередню. Швидко котяться повози, не здіймаючи жодної порошинки, тому що брук, вимощений торцями з австралійського евкаліпта, який не зазнає гниття (чому б і не з бразильського червоного дерева?), такий бездоганно чистий, наче його натерли ошурками. А втім, Фрасколен, дуже спостережливий щодо фізичних явищ, зауважує, що кроки на майдані відлунюють, наче ступаєш по металевих плитах. «От де великі знавці металічного виробництва! — думає він. — Вони вже встеляють брук залізною бляхою!»
Він наміряється гарненько розпитати Калістуса Менбара, але той саме в цю хвилину проголошує:
— Панове, гляньте на цей особняк!
І він указує на простору будівлю з величним фасадом, що її бічні виступи, виходячи на передній двір, з’єднані садовими ґратами з алюмінію.
— Цей особняк — його можна назвати палацом — належить родині одного з найвельможніших мешканців міста. Я кажу про Джема Танкер дона, власника невичерпних нафтових джерел в Іллінойсі, найбагатшого, мабуть, а тому й найповажнішого серед наших співгромадян.
— Мільйони? — питає Себастьян Цорн.
— Пху! — зневажливо пхикає Калістус Менбар. — Мільйони для нас — це все одно, що долар, дрібна монета, тут рахують на сотні мільйонів! У цьому місті багатющі набоби[29]. Цим пояснюється, чому купці з торговельних кварталів у кілька років неймовірно збагачуються — я маю на увазі торгівців уроздріб, бо великих комерсантів-гуртовиків ви не знайдете в цьому єдиному в світі мікрокосмі[30]…
— А промисловці? — питає Пеншіна.
— Промисловців у нас немає.
— А судновласники?
— Теж немає.
— Отже, самі рантьє? — каже Себастьян Цорн.
— Нікого, крім рантьє і купців, що набувають собі капітал на ренту.
— Ну, а робітники? — питає Івернес.
— Коли вони потрібні, їх привозять сюди з інших місць, а як роботу закінчено, тоді вони повертаються… заробивши чималенький гріш!
28
Центральні торговельні вулиці: Бродвей — у Нью-Йорку, Ріджент-стріт — у Лондоні, Італійський бульвар — у Парижі.