Коли Стелла проходила повз домівку Рассела Бові, побачила біля вікна бліду, як стіна, Міссі. Стара помахала жінці. Міссі привітно помахала у відповідь.
Вона б розповіла їм:
— На острові ми завжди самі про себе дбали. Колись у Герда Генріда лопнула судина в легенях, ми ціле літо голодували — заощаджували на їжі, щоб назбирати йому грошей на операцію в Бостоні — Герд, дякувати Богові, вижив. А коли Джордж Динсмор збив ті стовпи, а компанія «Гідро» наклала арешт на його будинок, було зрозуміло, що «Гідро» воліє отримати компенсацію, а Джордж заробляє достатньо, щоб купувати цигарки та випивку… чом би ні? Наприкінці робочого дня він більше ні для чого не годився, однак, коли був на зміні — працював, як ломова коняка. Той єдиний раз потрапив у халепу через те, що була ніч, а ночами Джордж завжди напивався. Принаймні батько не дозволив синові померти з голоду — прогодував. А тепер Міссі Бові лишилася сама зі ще однією дитиною. Найімовірніше, залишиться на острові, буде отримувати соціальну допомогу, проте цього, мабуть, буде замало, тож їй неодмінно допоможуть у скруті. А можливо, поїде, але, якщо вирішить залишитися — не голодуватиме… І слухайте сюди, Лоно та Геле: якщо вона залишиться на острові, зможе зберегти цей маленький світ, де з одного боку невеличке Плесо, а з іншого — велетенський Потойбік. Саме те зберегти, що надто легко втратити у штовханині та пустих балачках Льюїстона, чи смажених пиріжках Портленда, чи то за чаркою у «Нешвілл Норт» у Бенгорі. Я вже надто стара, щоб говорити натяками, що саме можна втратити: спосіб існування та спосіб життя — почуття.
Тож вони по-іншому подивилися б на власне життя, але не могла їм цього сказати. Діти б не зрозуміли, навіть Лу з Девідом, хоча Джейн знала правду. У Нормана та Етті Вілсон народилося немовля-даун, у дитини стопи були увігнуті всередину, лиса голова — вся бугрувата, пальці зчеплені разом, ніби вона надто довго та надто глибоко спала, доки плавала у внутрішньоутробному Плесі; дитину охрестив преподобний Маккрекен, а день потому завітала Мері Додж, яка вже на той час прийняла сотню немовлят, Норман повів Етті до підніжжя пагорба, подивитися новий човен Френка Чайлда, й попри те, що жінка ледь могла ворушитися, заперечувати та скаржитися чоловікові не стала. Однак на порозі зупинилася, озирнулася на Мері Додж, яка спокійно собі сиділа в’язала біля колиски дауна. Мері підвела очі, їхні погляди зустрілися, Етті розридалася.
— Ходімо, — квапив пригнічений Норман. — Ходімо, Етті, ходімо. — А коли через годину повернулися — дитина вже була мертвою, той самий синдром раптової дитячої смерті. Дякувати Богові, немовля було позбавлене страждань. А багато років до цього, ще до війни, під час Великої депресії до трьох дівчаток, які поверталися додому зі школи, настирливо чіплялися. Про розтління неповнолітніх, принаймні, не йшлося: ніяких тобі слідів насильства, проте всі три розповідали про якогось чоловіка, який пропонував показати малечі колоду карт, де на кожній карті інша порода собаки. Він обіцяв продемонструвати дівчаткам цю дивовижну колоду карт, якщо ті погодяться піти з ним до чагарників, а вже опинившись там, цей чоловік сказав: «Але спершу ви повинні торкнутися цього». Серед тих трьох дівчаток була Ґерт Саймс, яку в 1978 році було визнано вчителькою року в штаті Мейн через її плідну працю у Брансвік-Гай. І маленька Ґерт, якій тоді виповнилося лише п’ять, розповіла батькові, що в того чоловіка бракувало кількох пальців на руці. Одна з подружок теж погодилась із цим свідченням. Третя нічого не пригадала. Стелла згадує, як одного дня, що провіщав грозу, Олден кудись попрямував, нічого не пояснивши матері, хоча вона запитувала. У вікно жінка бачила, як її син у кінці стежини зустрівся з Буллом Саймсом, а потім до них приєднався Фредді Динсмор, а вже біля самої затоки вона побачила власного чоловіка, якого зранку, як зазвичай, послала рибалити. Під пахвою тримав судки з обідом. До них приєдналися ще чоловіки, а коли врешті кудись попрямували, вона нарахувала одинадцять душ. Серед них був і попередник преподобного Маккрекена. Того ж вечора біля підніжжя гори Слайдерс-Пойнт, саме там, де скелі стирчали з води, ніби ікла дракона, що потонув з роззявленою пащею, було знайдено чоловіка на ім’я Деніелс. Цього Деніелса найняв Великий Джордж Гейвлок, щоб чолов’яга допоміг йому перекласти нові опори в будинку та встановити новий двигун на вантажівку «Model А». Він сам був з Нью-Гемпшира, язикатий, деінде знаходив собі роботу, коли з ремонтом у Гейвлока було закінчено… а ще у церкві намагався співати! Казали, що, вочевидь, Деніелс видерся на Слайдерс-Пойнт, підсковзнувся й полетів униз. Зламав собі шию та розбив голову. Оскільки про його рідних нічого відомо не було, небіжчика поховали на острові, а попередник преподобного Маккрекена навіть панегірик промовив на кладовищі, запевнив, що цей Деніелс не цурався важкої праці, завжди ставав у пригоді, навіть попри те, що на правиці в нього бракувало двох пальців. А потім зачитав благословення, і всі присутні на відспівуванні повернулися до ратуші, де пили пунш «За-Рекс» та смакували бутерброди з вершковим сиром, і Стелла ніколи не запитувала ані чоловіка, ані сина, де вони були в той самий день, коли Деніелс впав зі Слайдерс-Пойнт.