Побажання
Крім надійної зброї, товаришів і удачі,
Поки землю гризе вогонь, поки мир не квітне,
Нехай знайдеться в тебе щось – невелике наче
І непомітне.
Оберіг старовинний – прадідова робота,
Чи то шепіт старих дубів у старому лісі,
Чи малюнок того, хто уже переріс своє фото
і метр вісім,
якщо це лист від неї чи навіть просто від когось там,
аби ти читав.
Якщо це прапор, де наші стануть, напнуть намети,
Якщо це спогад – вона, туман, світанкова тиша,
Якщо це прикмета справжніша за всі прикмети,
Найважливіша,
Якщо це той бог, що ходив по водах, як по траві —
Нехай він.
Оце і є моє побажання – нехай не чудо,
Просто так, невелике щось – ні на що не схоже,
Але хай ця штука в потрібну мить із тобою буде
І допоможе.
Пісня про розлуку
Кому не щастило сильно, кому накаркали…
Вокзальні собаки, хижі, немов шакали.
Він просить її, щоб не бачилась із пліткарками
й чужим ні у якому разі не відмикала.
Ні душу, ні гаманець, ні тим паче паніку,
оскільки від паніки можна усе забути.
По звичному курсу на північ ідуть титаніки,
бійці – під Крути.
Нехай собі там летять, як завгодно, ворони,
нехай там собі затьмарять сльозливе небо.
Чи ж він від дурної кулі не заговорений?
Хіба не при ньому все, що в дорозі треба?
Цей світ затісний, крихкий, наче та цукерниця.
Цей світ – мілина світів, тут плавучі міни.
Та каже він, що повернеться – і повернеться
неодмінно.
Цей світ затісний, крихкий, наче та цукерниця
ПОЧАТОК
ці вічні мандри крізь пітьму і холод
що є водночас
сяйвом і теплом —
рука в руці
обійми до
обіймів —
кружляння
обертання
повертання
повернення
трави у квіти
квітів у росу
роси у сльози
що на завтра
снігом
укриють землю
де
найглибші ріки
течуть гарячим
світлом
де
самі стаєм
відлунням
світла
і початком
світу
* * *
аж десь
в середині січня
випаде сніг
і
почнеться зима
і
хтось випадковий
за сусідній столик
сяде невипадково
спиною до тебе
щоб не бачити
як
ти п’єш свою каву
як
під твоїм одягом
ще триває ніч
і
губи іншого
засипають тебе
найсолодшим піском
з голови до п’ят
* * *
КОЛИ З НЕБА
ПОЧНЕ ПАДАТИ МАННА НЕБЕСНА
ПРОШМИГНЕШ СХОДАМИ ДОНИЗУ
У НАЙБЛИЖЧУ КАВ’ЯРНЮ
ПІДСТУПНО
НАШТОВХНЕШСЯ ПОГЛЯДОМ
НА ЧИЇСЬ МИМОВОЛІ
ПОБОЖНО СКЛАДЕНІ РУКИ
В ДОВГОМУ ОЧІКУВАННІ БАРМЕНА
ФАТАЛЬНО ЗАМОВИШ КАГОРУ —
ЩОСЬ МАЄ ТРАПИТИСЯ —
А ПОТІМ ЧЕРЕЗ ВІЧНІСТЬ
ЗАНАДТО ПІЗНО
ПОМІТИШ
ЯК
КРІЗЬ МАРМУРОВІ СТІНИ
ПОВОЛІ ПРОСОЧУЄТЬСЯ ВОДА
І
ЗРОЗУМІЄШ
ЦЬОГО РАЗУ ТЕБЕ НЕ ПОРЯТУЄ
НІ ВМІННЯ ПЛАВАТИ
НІ ВМІННЯ ЛІТАТИ
НІ
ОЖИНИ 2
ГОЛОСИ ДАЛЕНІЮТЬ
ЇХНІ ЛУНИ
ВІДЛІТАЮТЬ ЗА ВІТРОМ
НАВЕСНІ
З НИХ
ВИТИМУТЬ ГНІЗДА ЛЕЛЕКИ —
ВЖЕ САМА
ЗАБУВАЮ ПРО СВІТ
МОНІТОРІВ КАВ’ЯРЕНЬ І АВТ
ПО КОЛІНА
В СМАРАГДОВІМ ВОГНІ
ПОЛОНЯНКА ВЕЛИКОГО ЛІСУ
ВЖЕ
ПРИНЕСЕНА В ЖЕРТВУ
ПРЕКРАСНИМ
СОЛОДКОГОЛОСИМ
ОЖИНАМ