ВОЛОДИМИР ОБРУЧОВ
ПЛУТОНІЯ
Обкладинка, титульна сторінка, форзац художника О. І. Паславської
ПЕРЕДМОВА
Наша Земля існує вже багато мільйонів років, на протязі яких життя на поверхні зазнало великих змін. Згустки білкової речовини, що утворилися в теплій воді перших морів, мало-помалу ускладнюючись, перетворилися в ряд різноманітніших рослинних і тваринних організмів, які через незчисленні покоління досягли сучасного стану.
Цю зміну форм органічного життя можна простежити, вивчаючи їх рештки, що збереглися в товщах земної кори у вигляді окам’янілостей. Вони дають нам можливість досить повно уявити собі, які рослини і тварини населяли поверхню Землі в минулі часи, на протязі так званих геологічних періодів, яких налічують 11 з тих пір, відколи сформувалось органічне життя. І чим далі даний період від сучасності, тим більша різниця між формами властивого йому органічного життя і сучасними.
Вивченням форм цього минулого життя, їх особливостей, умов існування і причин змін, вимирання одних, розвитку і вдосконалення інших займається галузь науки, що називається палеонтологією. Її вивчають у деяких вищих школах. Але й кожній людині цікаво дістати хоча б загальне уявлення про форми і умови минулого життя. Це завдання і спробував я розв’язати в написаній мною книжці у вигляді науково-фантастичного романа. Можна було б показати, як на плитках каменю знаходять відбитки рослин і по окремих листках складають собі уявлення про ціле дерево або кущ; як з каменю вилучають різні черепашки, корали і рештки інших морських безхребетних, очищають їх, визначають їх назви; як з великою обережністю викопують кістки хребетних тварин і складають з них цілі скелети, по яких можна судити про зовнішній вигляд цих істот.
Але такі описи були б дуже довгі і нудні; вони потрібні лише студентам, майбутнім палеонтологам, а широкому колу читачів не дали б живого уявлення про минулі форми життя. Тому я обрав форму романа. Але як повести читача в цей світ давно зниклих істот і обстановки, в якій вони жили?
Я знаю лише два романи, в яких зроблено подібну спробу. Один — це роман Жуля Верна «Подорож до центра Землі», в якому вчені спускаються вглиб жерлом одного з вулканів Ісландії і знаходять підземні пустоти, населені загадковими істотами і зниклими тваринами, описаними невиразно. А назад на поверхню вчені випливають жерлом іншого вулкана плотом по киплячій воді і, нарешті, навіть по розплавленій масі. Все це дуже неправдоподібно. Жерла вулканів — це відкрита труба, що йде далеко вглиб, вони заповнені застиглою лавою; плотом по киплячій воді, а тим більше-по розжареній лаві, пливти неможливо. Геологічні помилки в цьому романі спонукали мене в 1915 р. створити «Плутонію». До цього випадку я ще нічого не писав для молодих читачів і не збирався цього робити.
Другий — роман Конан Дойля, в якому мандрівники в Південній Америці відкривають високе, трудноприступне плато, відрізане від усієї навколишньої місцевості і населене первісними людьми, великими людиноподібними мавпами і деякими тваринами, що вже зникли в інших місцях Землі. Діставшись на плато, дослідники зазнають різних пригод. Але в цьому романі також багато неправдоподібного; він знайомив читача лише з світом, близьким до сучасного, і справив на мене таке слабе враження, що я забув його назву, хоч читав його двічі і не дуже давно, значно пізніше, ніж роман Жуля Верна.
Хороший науково-фантастичний роман мусить бути правдоподібним, він повинен вселяти в читача переконання, що всі описувані події за певних умов можуть мати місце, що в них нема нічого надприродного, чудесного. Якщо в романі нагромаджені різні чудеса — це вже не роман, а казка для маленьких дітей, яким можна розповідати всякі небилиці.
Вже перші видання романа «Плутонія» показали, що він задовольняє вимоги правдоподібності. Я одержав від читачів немало листів, в яких одні цілком серйозно запитували, чому не споряджаються нові експедиції в Плутонію для вивчення підземного світу; інші пропонували себе як членів майбутніх експедицій; ще інші цікавились дальшою долею мандрівників, виведених в романі. Тому в останньому виданні «Плутонії» авторові довелося пояснити читачам у післямові, що для того, щоб ознайомити їх з тваринами і рослинами кількох минулих періодів у такій формі, ніби вони існують десь в надрах Землі і досі, він мусив прийняти як істину гіпотезу, що була висунута на початку минулого століття і серйозно обговорювалась тоді вченими. Вона докладно наводиться в передостанньому розділі («Наукова бесіда»), де організатор експедиції захищає її справедливість. Насправді ж наука давно вже її відкинула.