Всі були збуджені, побачивши землю, і довго не лягали спати. Туману не було, і це дало змогу спостерігати рідке видовище: північне сонце, пропливши вогненною кулею над гребенем віддаленого гірського пасма, знову почало поступово підійматися вище — «Полярна зоря» цілу ніч і цілий ранок просувалася вперед, пробиваючись, як і раніше, через більш-менш густу кригу. Опівдні визначення широти показало, що за добу судно просунулось на північ майже на пів-градуса.
Надвечір сонце, що світило зранку майже без перерви (дуже рідке явище в цих широтах), сховалося за хмарами. Незабаром все небо затягло і розгулялася хуртовина, немов серед глибокої зими. Дрібний сніг засліплював очі, все ховалось у білястій імлі. Великого хвилювання на цьому морі, густо вкритому кригою, вітер не міг викликати, але крижані поля почали рухатися, стикаючись одне з одним, і по їх краях здимались тороси з нагромаджених одна на одну крижин, досягаючи чотирьох і навіть шести метрів у висоту. Становище судна було небезпечним. Довелося, залишаючись під парою, стояти майже на місці і, відбиваючись від криги, то посуватися трохи вперед, то відступати назад. Усі були напоготові, і тільки завдяки спеціальній конструкції корпусу судно витримувало величезний натиск криги.
Нарешті «Полярній зорі» пощастило зайти у велику виїмку на східному боці величезного крижаного поля, захищену від безпосереднього натиску, де судно й простояло спокійно кінець ночі.
До полудня хуртовина вщухла, сонце виглянуло і дало змогу визначити широту. Всіх неприємно здивувала звістка, що норд відігнав судно разом з кригою на південь. Але цей же вітер одночасно дуже розбив і роз’єднав крижані поля, тому за два наступних дні, при похмурій і тихій погоді, «Полярна зоря» досить легко пробивала собі шлях і, безсумнівно, значно просунулась на північ.
Земля мала бути близько, бо лот, який досі в морі Бофора показував незмінно глибини 500–700 морських сажнів, тепер зустрів дно вже на глибині 80 сажнів. Очевидно, тут починалася вже континентальна підводна платформа полярного материка. Але через похмуру погоду, хмари, що низько слалися над поверхнею моря, і дрібний дощ цієї близької землі зовсім не було видно.
Надвечір того ж таки дня, 2 червня, лот показав тільки 20 сажнів глибини і спереду біліла суцільна крига. Судно посувалося тихим ходом, щоб не наскочити на мілину, яка могла трапитися поблизу землі. Вночі довелося простояти кілька годин, бо густий туман зовсім заступив усе навкруги.
Вранці знявся східний вітер, туман розвіявся, і виявилось, що «Полярна зоря» перебуває недалеко від краю льодової стіни метрів на двадцять заввишки, яка йшла на схід і на захід до самого горизонту.
— Це мабуть бар’єр з материкового льоду, що оточує полярну землю так само, як і навколо південного полюса! — сказав Труханов членам експедиції, що стовпилися на палубі.
Місце було незручне для висадки санної партії, а тому судно попрямувало на схід з надією знайти бухту або розрив у бар’єрі, що дав би змогу вилізти на поверхню льоду. Лот показав шістнадцять сажнів глибини, і можна було гадати, що льодова стіна лежить своєю основою на дні моря.
Йти дуже близько вздовж стіни було небезпечно, бо часто від стрімкої і навіть навислої маси льоду, розтятої численними розколинами, відривалися більш-менш великі брили і падали з глухим шумом у воду. Деякими розколинами, що розширились на глибокі, але вузькі ущелини-каньйони, спадали каскадами струмки.
Плавання відбувалося повільно. Доводилось обходити мілини і крижані поля, тому за добу просунулися тільки кілометрів на сорок. Але цього дня надвечір спереду показався довгий виступ, ніби стіна висувалась на південь, змінюючи свій напрям. Коли ж «Полярна зоря» підійшла ближче, то виявилось, що цей виступ був не кригою, а скелястим мисом самої землі.
За вечерею в кают-компанії обговорювали питання, як назвати нововідкриту землю. Вирішили назвати її Землею Фрітьофа Нансена, на честь великого дослідника полярних морів і країн. Мис, незважаючи на заперечення Труханова, назвали його ім’ям, як організатора експедиції.
Перед самим мисом льодова стіна відступала трохи на північ, внаслідок чого утворювалась бухта, невелика, але досить глибока, щоб можна було висадити санну партію.
Цілу ніч на судні кипіла робота. Треба було поспішати, користуючись сприятливою погодою. Південний вітер міг насунути крижані поля до берега і забити ними бухту. Всі брали участь у вивантажуванні багажу. До краю мису льодова стіна знижувалась і розпадалась на окремі частини, в проміжках між якими неважко було прокласти шлях на поверхню льоду. Поки члени експедиції сортували вивантажене на берег майно і укладали його на нарти, матроси зійшли на гребінь мису Труханова і спорудили там високу піраміду з каміння навколо жердини, на якій при трикратному салюті гармат «Полярної зорі» підняли російський прапор.