Третього дня підйом сніговою рівниною став більш помітний, з’явилося більше розколин, які сповільнювали рух, — доводилося йти обережніше, промацуючи сніг, щоб не провалитися крізь тонкий шар його, що ховав під собою розколини. Увечері виявили ознаки близької зміни місцевості.
Хмари на півночі розходилися під подувами вітру, і між їх сірими клаптями й масами то з’являлись, то зникали досить високі гори, що тягнулися довгим пасмом по всьому горизонту. На загальному білосніжному фоні цих гір чорніли скелясті відроги. Незахідне сонце пливло над самим гребенем хребта, тьмяно світячи крізь пелену хмар і забарвлюючи їх у червонуватий колір. Снігова рівнина на передньому плані вкрилася відбитими від неба плямами й смугами синюватого, лілового й рожевого кольору. Загальна картина снігової пустині й таємничого хребта, що вперше з явився перед очима людей, була дивовижна.
Сходження на цей хребет, названий Руським, через великі розколини в льоду тривало три дні; шлях ішов однією з поперечних долин між скелястими відрогами.
Льодовий потік, тобто льодовик, що спадав долиною південного схилу хребта, мав до одного кілометра завширшки, а з обох боків його обступали досить круті темні скелясті укоси, що чергувалися з більш положистими схилами, глибоко вкритими снігом. Перші були усіяні великими і дрібними уламками базальту[6] і подекуди, в захищених місцях, являли собою мініатюрні галявини з полярною рослинністю. Каштанов по дорозі оглядав кручі, а Громеко збирав рослини. Для Папочкіна поживи майже не було; за цілий день він зібрав лише кількох комах — напівживих на снігу або живих на галявинках.
Густі хмари, заступаючи небо, пливли так низько, що майже зачіпали за голови мандрівників, які йшли ніби широким, але дуже низьким коридором з білою потрісканою підлогою, чорними стінами і сірою стелею. Всюди, де схил дна долини ставав крутіший, більш-менш рівна поверхня льоду перетворювалась на льодоспад з численними розколинами, що часто являв собою хаос крижин, через які доводилося перетягати нарти; люди і собаки вибивалися з сил і за день проходили лише кілометрів десять такого шляху. Погода, як і раніше, стояла похмурна. Південний вітер ніс низькі хмари, що заступали гребені відрогів; їх чорні схили облямовували нерівну поверхню льодовика, яким з великими труднощами пробивалися нарти експедиції. В гірших місцях нарти доводилося розвантажувати і переносити вантаж на собі. Нарешті, надвечір третього дня досягли перевалу, який досягав майже півтори тисячі метрів над рівнем моря і являв собою снігову рівнину. Погода залишалася похмурною; гребінь хребта був поспіль укритий сірими хмарами, що мчали на північ, і експедиція посувалась увесь час у невеликому тумані, в якому все навкруги зникало за сотню кроків від глядача.
Всі були дуже невдоволені цією обставиною, бо при добрій погоді вид з поверхні хребта був би обширний і можна було б зробити ескіз карти значної частини Землі Нансена.
На перевалі влаштували другий склад, де залишили колекції, зібрані геологом на відрогах південного схилу. Здобич зоолога за весь час обмежилася шкірою і черепом мускусного бика[7]; невелике стадо цих тварин зустрілося експедиції перед перевалом.
БЕЗКОНЕЧНИЙ СПУСК
Північний схил хребта мав зовсім інший характер. Це була безконечна снігова рівнина, яка положисто спадала на північ, і собаки легко тягли нарти вниз по схилу. Але погода погіршала; упертий південний вітер ніс густі хмари, які клубочились майже по поверхні снігу, зовсім заступаючи далечінь. Часто зривалася хуртовина, і тільки тому, що вітер був ходовий, а мороз не перевищував 10–15°, мандрівники могли далі рухатися без особливих труднощів. Розколини траплялися часто, але всі були вузькі і тому їх переходили порівняно легко. Тільки через хуртовину довелося йти дуже обережно, бо свіжий сніг часто зовсім притрушував ці пастки. На кінець дня хуртовина лютувала з такою силою, що на встановлення юрти довелося витратити багато зусиль.
6
Базальт - чорна або темно-сіра важка вулканічна порода, щільна або пузириста. Вона виливається з багатьох сучасних вулканів у вигляді рідкої лави, що утворює потоки і. покриви.
7
Мускусний бик - ссавець, який поєднує в собі риси барана і бика: має короткі роги, спущені обабіч голови, довгу й густу шерсть, широкі копита, що дають можливість швидко бігати по льоду і насту. Нині зустрічається лише в Гренландії та на островах Північної Америки за 60° північної широти.