— І куди йти вздовж підніжжя хаосу, направо чи наліво, щоб обігнути його? — запитав Боровий.
— Підемо наліво; можливо, ми зустрінемо таке місце, де хаос дасть змогу перейти раніше на той бік без особливих труднощів.
Погодившись на цьому, мандрівники далі рушили наліво, тобто на захід, орієнтуючись за вітром, бо компас, як і раніше, не міг заспокоїтися і показати, північ. Ліворуч від них підіймалася снігова рівнина з ледве помітним похилом, праворуч підносилися льодові нагромадження і скелі; низькі хмари заступали небо і навіть зачіпали за вершини більш високих крижин. Приблизно опівдні помітили місце, де хаос крижин здавався ніби прохідним; купи були нижчі, подекуди було видно проміжки. Тут зупинились, щоб влаштувати четвертий склад, а Боровий і Макшеєв без нарт попрямували в глиб льодового пояса на розвідку. Надвечір вони повернулись і повідомили, що пояс має близько десяти кілометрів завширшки, що він прохідний, хоч і не без труднощів, і що за ним починається рівний підйом на протилежний схил западини.
Щоб перебороти пояс, мандрівники витратили два дні серйозної роботи. Часто доводилося прорубувати стежки через нагромаджені крижини і протягати одну за другою нарти спільними зусиллями людей і собак. Ночували, не ставлячи юрти, притулившись від вітру, за величезною крижиною, що стояла прямовисно. Собаки поховались по розколинах і ямах між брилами. Але після важкої роботи всі спали міцно, незважаючи на стогін і завивання вітру, що гув у хаосі на різні голоси.
Другого дня дісталися на другий бік перепони. На ночівлі Боровий запалив спиртівку гіпсотермометра з цілковитою певністю, що він покаже ту саму висоту, як і перед льодовим поясом, тобто близько дев’ятисот метрів нижче від рівня моря. Але коли він вставив термометр у трубку кип’ятильника, ртуть піднялася до 105°, далі до 110° і все ще піднімалася вгору.
— Стій, стій! — скрикнув Боровий. — Куди ти лізеш, хочеш розбити скло?..
— Що таке? В чому справа? — почулись вигуки.
Всі схопилися і скупчились навколо приладу, що стояв на одному з дорожніх ящиків.
— Це щось небачене, нечуване! — вигукнув Боровий уривчастим від хвилювання голосом. — Вода кипить у цій проклятущій дірці при температурі +120°.
— А це значить?..
— Це значить, що льодовим поясом ми спустилися в якусь безодню. Я зараз навіть не збагну, скільки тисяч метрів нижче від рівня моря відповідають цій температурі кипіння. Заждіть, треба довідатися в таблицях.
Він присів на свій спальний мішок, витяг з кишені довідник для визначення висот, покопався в таблицях і на полях почав щось обчислювати. У цей час супутники один по одному підходили до приладу, щоб пересвідчитись, що термометр справді показує +120°. Світлий стовпчик зупинився біля цього ділення, і сумнівів бути не могло.
Мовчанка, що панувала серед вражених здивуванням людей, порушувалася легким клекотінням води, яка кипіла в приладі.
Але ось почулося глибоке зітхання Борового і потім виголошені урочисто такі слова:
— За приблизним обчисленням, цій температурі кипіння при +120° відповідає від’ємна висота в п’ять тисяч сімсот двадцять метрів.
— Не може бути! Ви помилились, — почулись вигуки.
— Перевірте самі! Ось вам таблиці! В них, звичайно, немає даних для цієї температури кипіння, якої ніхто ніколи не спостерігав поза лабораторіями. Доводиться обчислювати приблизно.
Каштанов перевірив обчислення і сказав:
— Цілком вірно. За ці два дні, дряпаючись через крижини, ми спустились на чотири тисячі дев’ятсот метрів протягом якихось десяти-дванадцяти кілометрів.
— І не помітили такого спуску!
— Лізли вниз з висоти Монблану і нічого не знали! Це щось неймовірне!
— І незрозуміле! Доводиться думати, що льодовий хаос — це льодоспад на крутому урвищі, який веде з кратера в жерло цього величезного вулкана.
— З якого нам доведеться тепер видиратися таким же льодоспадом на другий бік!
— А мені незрозумілі і ця густа пелена хмар, і цей вітер, що вперто дув з півдня вже стільки днів безперестану, — сказав Боровий.
Але припущення про другий льодовий пояс не справдилося. Другого дня шлях ішов по сніговій рівнині з положистим підйомом; через це і завдяки теплій погоді рухатися стало важче. Термометр показував трохи вище нуля, сніг розмокав і липнув до полозків нарт, собаки тягли весь час повільним ходом. До вечора ледве зробили двадцять п’ять кілометрів. Що місцевість підіймалася — сумнівів не було, і, встановлюючи гіпсотермометр, Боровий був упевнений, що він покаже меншу глибину, ніж напередодні.