Але вода не закипала довго; нарешті пішла пара і Боровий вставив термометр. Трохи згодом почувся його вигук:
— Це чорт зна, що таке! Це… це… — він вибухнув прокльонами.
— Що таке? В чому справа? Термометр тріснув? — почулись голоси.
— Я сам трісну або збожеволію в цій дірці! — лютував метеоролог. — Подивіться самі, хто з глузду з’їхав — я чи термометр?
Всі схопилися й підійшли до гіпсотермометра. Ртуть показувала +125°.
— Ми сьогодні підіймалися, а не спускалися? — тремтячим голосом запитав Боровий.
— Звичайно підіймалися! Цілий день підіймалися! Які можуть бути заперечення!
— А вода кипить на 5° вище, ніж учора біля льодового бар’єра! І це значить, що ми сьогодні не підіймались, а спустилися приблизно на тисячу чотириста тридцять метрів.
— І перебуваємо, виходить, на сім тисяч сто п’ятдесят метрів нижче від рівня океану, — швидко обчислив Макшеєв.
— Але ж це ні з чим не в’яжеться! — засміявся Папочкін.
— Повірити в крутий спуск льодами ще можна було, — додав Каштанов, — але повірити, що ми спустилися майже на півтора кілометра, коли шлях явно йшов угору схилом, це суперечить здоровому розумові.
— Якщо тільки ми не всі збожеволіли, то я з вами згодний! — похмуро відповів Боровий.
В цей час Громеко та Іголкін, що виходили з юрти погодувати собак, повернулися, і перший з них сказав:
— Ще один дивний факт! Сьогодні помітно світліше, ніж учора біля льодів.
— А вчора було світліше, ніж по той бік бар’єра, — додав Макшеєв.
— Цілком вірно! — підтвердив метеоролог. — Найтемніша ніч, немов петербурзька біла ніч, була перед льодовим бар’єром. Ми гадали, що перебуваємо на дні западини, і послаблення світла було зрозуміле: проміння полярного сонця не може проникати так глибоко.
— Але тепер ми спустилися незрівнянно глибше, а ніч далеко світліша!
Довго ще обговорювали всі ці суперечливі факти, але, нічого не з’ясувавши, поснули. Вранці Боровий перший виліз із юрти, щоб зробити свої спостереження.
Вітер, як і раніше, дув з півдня і ніс низькі сірі хмари, що заступали місцевість за сотню-дві метрів. Термометр показував — 1°, ішов сніг.
— Сьогодні треба перевірити, йдемо ми вгору чи вниз, — запропонував Макшеєв. — У нас серед інструментів є легкий нівелір і рейки.
Далі йшла та ж снігова рівнина, але сніг трохи підмерз і йти було легше. Схил був невеликий, але безсумнівно вгору, і кілька нівелювань, зроблених протягом дня, підтвердили те, що бачило око і що показували собаки своїм ходом.
За день пройшли двадцять три кілометри, бо нівелювання забрали чимало часу.
Як тільки поставили юрту, Боровий вийняв свої прилади; кип’ятильник показав +128°.
Боровий смачно вилаявся і сплюнув.
— Єдине пояснення — це те, що в цій прірві не прикладеш фізичних законів, встановлених для земної поверхні, і треба виробляти нові, — сказав Каштанов.
— Легко сказати: виробляти, — гнівався Боровий. — Наспіх їх не виробиш! Сотні вчених десятки років працювали, а тут все йде нанівець, ніби на іншій планеті. Я не можу примиритися з цим і готовий подати у відставку.
Всі зареготали при цій вихватці метеоролога, який все-таки взявся до обчислень і оголосив, що за день піднялися, тобто спустилися, на вісімсот шістдесят метрів, і місце лежить на дев’ять тисяч метрів нижче від рівня моря.
— Я заглянув у посібник з фізики, — сказав Каштанов. — Виявляється, що вода кипить при 120°, коли тиск в дві атмосфери, і при 134°, — коли тиск у три атмосфери. Зараз ми сприймаємо тиск приблизно в дві з половиною атмосфери.
— Зрозуміло, що при такому тискові почуваєш себе погано і голова йде обертом, — сказав Боровий похмуро.
Інші підтвердили, що вже з тієї ночі, яку провели серед льодів бар’єра, самопочуття погіршало, відчувається тиск у грудях, важкість у голові, млявість рухів; сон неспокійний, з кошмарами.
— І собачки теж почувають себе погано, — заявив Іголкін. — Вони ніби ослабли, і тягнуть гірше, хоч підйом некрутий. Я гадав, що вони просто пристали, а воно справа ось у чому!
— Цікаво перевірити пульс у всіх, — запропонував Громеко. — У вас нормальний скільки, Іване Андрійовичу?
— Сімдесят два, — відповів Боровий, простягаючи руку лікареві.
— Ну от, а тепер сорок чотири! Різниця відчутна. Серце при такому тискові працює повільніше, а це відбивається й на самопочутті.
— Що ж, якщо спуск триватиме, то серце зовсім перестане працювати? — запитав Макшеєв.
— Ну, не до центра ж Землі ми спускатимемося! — засміявся Громеко.