БРОДЯЧІ ГОРБИ
Другого дня Іголкін і Боровий залишились біля юрти: перший для догляду за собаками, другий для різних метеорологічних спостережень. Решта четверо пішли на розвідку, поділившись на дві партії: Каштанов і Папочкін пішли на південний схід, а Макшеєв і Громеко — на південний захід. Всі пішли на лижах, але з наміром залишити їх, якщо ґрунт стане досить сухим.
Кожний дослідник був озброєний рушницею. Не можна було думати, що і в тундрі не трапиться ніякої дичини, як це було на сніговій рівнині. Неспокійна поведінка собак протягом ночі примусила гадати, що якісь тварини можуть зустрінутись. Свіже м’ясо було дуже потрібне не тільки людям, а й собакам.
Каштанов і Папочкін на своєму шляху незабаром натрапили на широкий струмок, за яким і далі простягалась тундра.
Незабаром вона стала така суха, що лижі довелося зовсім залишити. Їх поставили конусом, зв’язавши вгорі вірьовкою, щоб легше було помітити, коли повертатимуться назад.
На сухій тундрі зеленіла вже молода травка, а приземкуватий чагарник вкрився зеленими листочками і квітами. По рівнині слався туман, подекуди розріджуючись на дуже дрібний дощ. Але в проміжках світило і помітно гріло червонувате сонце, диска якого все-таки не було ясно видно.
Кілометрів за десять від стоянки супутники помітили спереду кілька темних крутосхилих горбів, обриси яких через туман не були різкі.
— Он прекрасне місце для огляду місцевості в хвилини розрідження туману! — вигукнув Папочкін. — На цій гладенькій рівнині з висоти горба повинно бути видно далеко.
— Ще цікавіші ті корінні породи, які ми знайдемо на них, — відказав йому Каштанов. — Досі геологічна здобич нашої експедиції була дуже мізерна.
— Зоологічна ще мізерніша!
— Ну, тепер тундра обдарує нас. А за формою і кольором цих горбів можна думати, що це — куполи базальту або іншої вулканічної породи.
Обидва дослідники кинулися майже бігцем до бажаної мети, яка то з являлася крізь пелену туману, то зовсім зникала в ній.
Каштанов і Папочкін бігли більш як чверть години, а темні горби, здавалося, були так само далеко, як і спершу.
— Цей клятий туман дуже заважає правильно визначати віддаль! — сказав зоолог, зупиняючись, щоб звести дух. — Я був певен, що до горбів недалеко, а ми біжимо, біжимо і майже не наблизились. Я захекався.
— Ну що ж, відпочинемо! — згодився Каштанов. — Адже горби не втечуть від нас нікуди.
Вони стояли, обіпершись на рушниці. Раптом Папочкін, який дивився в сторону горбів, вигукнув:
— Дивно, якщо це тільки не облуда! Мені здалося, що наші горби рухаються.
— Це повзе туман, тому й здається! — спокійно відповів Каштанов, запалюючи люльку.
— Ні, тепер я ясно бачу, що горби пересуваються! Дивіться, дивіться швидше!
Попереду, недалеко, тепер ясно було видно чотири темні маси, які повільно пересувалися тундрою.
— Горби базальту чи іншої вулканічної породи звичайно стоять на одному місці! — саркастично зазначив Папочкін. — Проте, в цій країні непояснимих явищ, можливо, і такі горби бродять з місця на місце! Який жаль, що з нами немає Борового!
Каштанов у цей час вийняв бінокль і спрямував його на горби, що рухалися.
— А чи знаєте, Семене Семеновичу, — сказав він голосом, що тремтів від хвилювання, — цими горбами належить відати не мені, а вам, бо це великі тварини, щось ніби слони, — я ясно розпізнаю довгий хобот.
Вони знову побігли вперед і зупинилися тільки тоді, коли туман почав знову розходитися; темні маси були вже значно ближче.
— Ляжемо! — сказав зоолог, — інакше вони можуть помітити нас і втечуть.
Вони прилягли на землю. Тепер Папочкін припав до бінокля, чекаючи зручного моменту. Нарешті туман розвіявся так, що на віддалі чотирьохсот-чотирьохсот п’ятдесяти кроків можна було ясно розпізнати чотирьох слоноподібних тварин, які обривали гілочки повзучого чагарника і, красиво вигнувши хобот, посилали їх у свою пащу. Три з них були більші, а одна — менша.
— У них величезні бивні, — сказав Папочкін, — дуже вигнуті. Тіло вкрите шерстю червоно-бурого кольору. В них короткі хвостики, якими вони весело помахують. Якби я не знав, що мамонти зникли з лиця нашої планети, я б сказав, що це не слони, а мамонти.
— А втім, у цій країні незвичайного, можливо, й мамонти уціліли!
Каштанов у цей час вставив патрон з розривною кулею в свою далекобійну гвинтівку і націлився в найближчого звіра, що повернувся лівим боком до мисливця.