— Він тут справді безконечний, якщо сонце залишається в одному пункті небосхилу, — підтвердив Каштанов,
— Минулої, так званої, ночі світло все-таки послабло, — зауважив метеоролог. — Хоч ви схильні були пояснити це туманом, що погустішав, але я виходив з юрти приблизно опівночі, і звернув увагу, що туман був не густіший, ніж удень, а це дивне сонце світило значно слабше, і на його дискові начебто видні були великі темні плями.
— Це дуже інтересно! — вигукнув професор. — Чому ви не сказали нам про цей дивний новий факт?
— Дивних фактів тут не обберешся! Та я хотів перевірити себе, перш ніж говорити вам. Сьогодні біля полудня я знову спостерігав це божевільне світило і переконався, що темних плям немає. Я й думав, що вночі просто помилився.
— Я гадаю, — сказав Папочкін, — що з центральним тілом нашої планетної системи трапилась якась катастрофа, поки ми мандрували в тумані по Землі Нансена. Тому воно й опинилося в зеніті під 81° північної широти і світить цілу добу.
— Може наша Земля повернулася поступово так, що її північна полярна частина стала оберненою прямо до сонця?
— Це щось незрозуміле, — пробурчав Боровий. — Як міг без серйозних струсів, статися за короткий час такий значний похил земної осі?
— Ми могли й не помітити цих струсів у тумані серед льодів. Інакше я не можу пояснити собі цього дивного положення сонця, — обстоював своє Каштанов.
— А чому ви певні, що це світило, яке ми бачимо тепер, те ж саме, що його ми бачили востаннє над гребенем хребта Руського? — запитав Боровий.
— Що ж це може бути інше? — здивувався Папочкін.
— Чому не можна припустити з такою ж підставою, що місяць запалав знову або що в нашу планетну систему випадково залетіло нове самосвітне тіло і захопило за собою нашу Землю як супутника? — з загадковою посмішкою говорив метеоролог.
— Навіщо робити різні неймовірні припущення! — сказав Каштанов. — Адже є гіпотези, засновані на геологічних фактах, що вісь обертання нашої Землі переміщалася. Цим пояснюють, наприклад, зледеніння, що були в певні геологічні періоди в Індії, Африці, Австралії, Китаї, та субтропічну флору інших періодів на Землі Франца Йосифа, Гренландії і т. д.
— Не сперечаюсь, це вам краще знати. Але я сьогодні виміряв кутовий радіус цього світила, і виявилося, що він дорівнює 20 мінутам, тоді як кутовий радіус сонця дорівнює майже 16 мінутам, як ви, певне, знаєте.
— Ось це важливий факт! — вигукнув вражений Каштанов.
— А потім це червонувате світло замість жовтого?
— Чи не через туман? — вставив Папочкін.
— Я сам думав так. Але сьогодні пощастило бачити це світило, коли туман на якийсь час зовсім розвіявся. І диск був все ж червонуватий, який буває в сонця, коли воно стоїть низько над горизонтом і світить через більш вологі нижні шари атмосфери або під час курної бурі.
— Так, це теж дивно!
— А ці темні плями, що зумовлюють послаблення світла в певні години доби! Сьогодні вночі я постараюся перевірити й це. Якщо вони повторяться, то я буду остаточно переконаний, що над нами не Сонце, а щось інше.
— Де ж, куди ж поділося наше Сонце? — з тривогою запитав Папочкін.
— Звідки я знаю! Це ще одна ланка в ланцюгу незбагненних явищ, свідками яких нам судилося стати за останні дні.
— Так, цілий ланцюг! — задумливо сказав Каштанов. — Величезна западина на материку; дивні покази магнітної стрілки; незрозумілі зміни атмосферного тиску; тепла погода під широтою 81° — не випадкова, беручи до уваги цю границю льодів і зеленіючу тундру; мамонти й носороги, які розгулюють по ній, Сонце — не Сонце в зеніті вдень і вночі…
— І ще буде чимало, я в цьому впевнений. Ось ідуть, нарешті, наші товариші і несуть, б’юсь об заклад на що завгодно, ще один дивний факт.
Всі схопилися, дивлячись у далечінь, де вже добре було видно двох чоловіків, які несли щось темне, підвішене до довгої палки. Папочкін поставив чайник на спиртову піч і заходився готувати шашлик з м’яса носорога, інші побігли назустріч товаришам.
— Ну й наморочились ми сьогодні! — сказав Макшеєв. — Бачили і корів, і биків, стріляли, але здобули тільки теля і несемо його вже години три.
— І зібрали цікаву флору тундри, зовсім своєрідну, я б навіть сказав, викопну, коли б не рвав її сам! — додав Громеко, за спиною якого теліпалася набита ботанічна папка.
Закусуючи і попиваючи чай, Макшеєв і Громеко розповідали про те, що бачили.