— Кілометрів десять нашим шляхом ішла та ж тундра, але сухіша, ніж тут. Потім на ній рослинність стала багатша, з’явилися кущі і навіть великі дерева…
— Полярна береза і полярна верба, але нових видів, а потім і чахла модрина, — додав Громеко. — Зустрілися квітучі рослини, почасти зовсім незнайомі мені, почасти описані різними дослідниками як представники післятретинної (викопної) флори Канади.
— Ми дійшли, нарешті, до вузької, але дуже глибокої річки, через яку не було броду, і попрямували вниз за її течією. Дерева ставали вищі за людину, кущі між ними утворювали хащу, через яку важко було пробиватися. Ось тут ми й натрапили на стадо биків, що прийшли на водопій.
— Яких на вигляд биків? — запитав Папочкін.
— Вони скидалися швидше на диких яків, — поправив Громеко, — чорні, з довгою шерстю, з величезними товстими рогами і з горбом на спині.
— Такий вигляд мали бики, — продовжував Макшеєв, — а інші, очевидно корови, на зріст були трохи менші, з тоншими і коротшими рогами; крім того, там було кілька телят. Я сподівався зустріти в тундрі тільки болотяних птахів і дрібного звіра, тому взяв з собою дробовик.
— А я зовсім не взяв рушниці.
— Ну, от і довелося стріляти тільки в теля великою картеччю, яка знайшлася в патронташі. Стадо зникло в хащі, а теля упало в річку, звідки ми його витягли і докінчили ножем.
— Теля важило добрих п’ятдесят кілограмів, а нести його додому треба було дванадцять кілометрів. Тому ми, щоб полегшити ношу, попатрували його, хоч і знали, що Семен Семенович буде незадоволений цим.
— Ну, він мав добру втіху! — засміявся Каштанов. — Чи знаєте, який шашлик ви щойно з’їли?
— Якого-небудь полярного зайця, чи що? Не знаю, чи є такий вид.
— Не зайця, а носорога і навіть викопного!
— Тьху! Це ви, значить, знайшли десь труп носорога у вічно мерзлій тундрі[12] і вирішили покуштувати м’яса, що пролежало десятки тисяч років? — здивувався Громеко. — Коли б я знав, не їв би. Мене тепер буде нудити.
— Але шашлик був дуже смачний, трохи твердуватий тільки, — сказав Макшеєв.
— І недивно, таке давнє м’ясо!
— А чи знаєте ви, — запитав уже Папочкін, — що за вечерею ми вас почастуємо вареним хоботом мамонта?
— Ну, це вже казна-що таке! — обурився Громеко, — що ви, отруїти нас хочете, чи що? Пробуєте, як впливає на шлунок сучасної людини різне падло?
Макшеєв, який за час своїх мандрувань по Алясці і Чукотській землі відвик вередувати, сказав:
— Я читав, що хобот слона ласа страва; але хобот мамонта — це повинно бути щось надзвичайне.
— Ні, я не буду його їсти! — сердився Громеко. — Я краще підсмажу собі телячу печінку, вона принаймні свіжа.
Натішившись здивуванням своїх товаришів, інші, нарешті, розповіли їм про події цього дня, показали їм труп носорога, хобот, хвіст і жмут шерсті мамонта, і ботанік заспокоївся. Він узяв навіть участь у розв’язанні питання, як і з чим зварити хвалений хобот, і вийняв з кишені кілька головок дикого часнику, що знайшов недалеко від місця зустрічі з биками.
— Ці овочі будуть доброю приправою до хобота, — сказав він, — шкода, що їх назбирав так мало.
За вечерею вирішили пробути на цьому ж місці ще один день, щоб сходити вп’ятьох до місця, де лежав забитий мамонт, і приставити до юрти запас м’яса й частини, які треба було зберегти.
— Тепер ми можемо обговорити серйозно, куди і як нам іти далі, — запропонував після вечері Каштанов. — Наша розвідка дала деякий матеріал для цього. А за розмовами допоможемо зоологові відпрепарувати черепи носорога і теляти, призначені для зберігання. До речі, Семене Семеновичу, до якого виду ви відносите теля?
— Коли б я не бачив на власні очі живого мамонта і сибірського носорога, — відповів зоолог, — я б сказав, що зустрінуті бики близькі до сучасного тібетського яка. Але тепер я насмілююсь думати, що це були первісні бики, які зникли з лиця землі разом з мамонтом і носорогом.
ЛИСТ ТРУХАНОВА
Обговорюючи питання про дальший маршрут експедиції, всі згодились, що Земля Нансена дала вже експедиції не тільки багато нового, але й багато непояснимого, і що незвичайні факти множилися з кожним днем посування вперед.
Екскурсії останнього дня показали, що попереду за тундрою починаються ліси, йти якими з нартами і собаками було неможливо. Отже, доводилося залишити нарти, лижі, частину вантажу та собак і йти далі пішки, несучи на собі необхідне.
Тимчасом було зовсім невідомо, чи далеко тягнуться ці ліси і що доведеться зустріти за ними. Найбільш імовірним здавалося, що тепло, рослини і тварини обмежуються дном глибокої западини Землі Нансена і що далі, на протилежному схилі її, знову почнуться сніги й льоди; отже, знову потрібні будуть нарти, лижі і собаки.
12
На півночі Сибіру у вічно мерзлому ґрунті зрідка знаходять цілі трупи тварин, що існували багато тисяч років тому і цілком збереглися, з шкурою, м’ясом і нутрощами, завдяки мерзлості, яка зберегла їх від гниття. Найчастіше знаходять трупи мамонта, рідко - носорога, ще рідше - інших ссавців. Для вивчення і вивезення таких трупів Академія наук споряджає спеціальні експедиції.