Молодий Стемфорд якось дивно позирнув на мене поверх бокала.
— Ви ще не знаєте Шерлока Холмса, — сказав він. — Можливо, ви й не захочете такого компаньйона.
— А хіба він що?
— О, нічого особливого. Просто він трохи дивак-ентузіаст певних галузей науки. Але наскільки я його знаю, він досить пристойна людина.
— Певно, студент-медик? — спитав я.
— Ні, я не маю ніякого уявлення, чим він займається. Здається, він добре розуміється в анатомії, першокласний хімік; але, по-моєму, ніколи не вивчав медицини систематично. Вчився він похапцем і безладно, проте осягнув безліч незвичайних знань, які здивували б професорів.
— Ви ніколи не питали його, чим він захоплюється? — поцікавився я.
— Ні. З нього це нелегко витягти, хоч він буває досить товариським, коли йому заманеться.
— Я б хотів з ним познайомитися, — сказав я. — Якщо вже з кимось жити, то краще хай це буде людина працьовита і врівноважена. Не з моїм здоров'ям терпіти галас і метушню. Я мав їх досить в Афганістані, ще й досі видихаю. Як би мені познайомитися з цим вашим приятелем?
— Він, напевне, в лабораторії, — відповів мій супутник. — Він або уникає цього місця тижнями, або працює там з ранку й до ночі. Якщо хочете, ми заїдемо туди після сніданку.
— Неодмінне, — відповів я, і розмова пішла в іншому напрямі.
Коли ми з Голборна попрямували до лікарні, Стемфорд розповів мені ще дещо про джентльмена, з яким я мав намір разом оселитися.
— Не нарікайте на мене, якщо не уживетеся з ним, — сказав він. — Я не знаю про нього нічого більше, крім того, що довідався під час коротких зустрічей в лабораторії. Ви самі запропонували цю угоду — тож не звалюйте відповідальності на мене.
— Якщо у нас не клеїтиметься, то неважко буде й розпрощатися, — відказав я. — Мені здається, Стемфорд, — додав я, подивившись пильно на свого супутника, — що ви неспроста умиваєте руки в цій справі. У цієї людини такий важкий характер, чи що? Кажіть уже прямо.
— Не так легко сказати несказанне, — засміявся Стемфорд. — Холмс, як на мене, просто вчений сухар — навіть аж черствий. Він вам залюбки дасть крихітку найновішого алкалоїду — без лихої думки, розуміється, а просто ради експерименту, щоб скласти точне уявлення про його дію. Слід віддати справедливість, Холмс і сам прийняв би його з такою ж готовністю. Він явно має нахил до чітко визначеної і точної науки.
— От і добре.
— Так, але це може зайти надто далеко. Коли він починає бити палицею трупи в анатомічному театрі, то це вже стає якимось дивацтвом.
— Бити трупи?
— Так, щоб перевірити, чи можна викликати синяки після смерті. Я на власні очі бачив його за цим заняттям.
— І, кажете, він не медик?
— Ні. Бог його знає, що він там вивчає. Але ми прийшли, так що дивіться тепер уже самі.
Поки він говорив, ми звернули в тісний провулок і пройшли через вузькі бічні двері до флігеля великої лікарні. Я знав це місце, і мене не треба було вести, коли ми піднялися непривітними кам'яними сходами і попрямували довгим вибіленим коридором повз численні сіро-коричньові двері. Біля самого кінця склепінчастий коридор повертав до хімічної лабораторії.
Це була висока кімната з безліччю пляшечок, вишикуваних в ряд або сяк-так притулених. Широкі низькі столи були розставлені безладно і щетинилися ретортами, пробірками й маленькими бунзенівськими пальничками з блакитним мерехтливим полум'ям. У кімнаті був один лише чоловік, що схилився над віддаленим столом, заглиблений у свою роботу. Почувши наші кроки, він озирнувся і схопився з радісним вигуком:
— Знайшов! Знайшов! — кричав він моєму супутникові, підбігаючи з пробіркою в руці до нього. — Я знайшов реактив, який осаджується гемоглобіном і більше нічим.
Якби цей чоловік відкрив золоту копальню, його обличчя не могло б сяяти більшою радістю.
— Доктор Уотсон, містер Шерлок Холмс, — познайомив нас Стемфорд.
— Дуже приємно, — промовив той сердечно, хапаючи мою руку з силою, якої я від нього не сподівався. — Ви, бачу, побували в Афганістані.
— А як ви про це дізналися? — спитав я здивовано.
— Не має значення, — сказав він, задоволено посміхаючись. — Ідеться про гемоглобін. Вам, звичайно, зрозуміла важливість цього відкриття?
— Це, безперечно, цікаво з точки зору хімії, — відповів я, — але практично…
— Ну, чоловіче, це найпрактичніше відкриття в судовій медицині за останні роки. Хіба ви не бачите, що це дасть нам безпомилкову пробу на кров'яні плями? Ідіть-но сюди! — Він рвучко схопив мене за рукав піджака і потяг до столу, за яким працював.