Мені вже доводилося бачити мертвих: моїх дідуся й бабусю з татового боку. Помічаю, що дружина Дятла якась неприродно жовта. На щоках аж зелень проступила. Вирішуємо, що то через ту саму речовину, яка накопичувалася у неї в крові. Я уникаю торкатися шкіри (її родичі легенько торкаються до лоба пальцями або губами) і думаю, коли я востаннє бачив її живою, хоча й не пригадую, коли це було. Про неї я нічого не знаю. Можливо, смерть потрібна ще й для того, щоб усвідомити: коли доводиться по-справжньому думати про інших, то виявляється, що ми про них узагалі нічого не знаємо.
Верба навіть просльозився, чим змусив розревтися й мене. «Ану, заспокойся!» — наказую сам собі. Терпіти не можу, коли рюмсають, особливо коли примушують рюмсати ще й мене. Непомітно витираю сльози, вдаючи, що поправляю комірець поло.
Ніколас приїхав із великим запізненням — значно пізніше за нас — своїм мопедом. Для такої нагоди вибрав сірі штани в смужку і піджак з чорного оксамиту. З нагрудної кишені визирає бузкового кольору хустка. Мотається між Дятлом та купкою родичів (упізнаю серед них Бовдура, біляву матрону — напевно, матір Ніколаса). Врешті вирішує бути поряд із Дятлом: гладить його по плечу, шепоче щось заспокійливе.
Ніколас — єдиний, хто ще не зайшов до жалобного залу. І білява матрона нагадує йому про це. Тоді він нарешті наважується, розправляє руками штани і переступає через поріг. Заходить і виходить менше, ніж за хвилину, — так само, як і тоді, коли його бабця була ще живою. Коли виходить, іде до Дятла, який автоматично лізе рукою до кишені, але в останню мить завмирає.
Не знаю напевне, які стосунки між дідом та онуком (мені розказували, що колись у дитинстві через невідомі мені родинні проблеми Ніколас жив з дідом та бабою), але вся ота показна любов, погладжування, нашіптування мені здаються нещирими. Ясно, що Ніколас уже все прорахував.
Бабця з нами майже не привіталася. Врешті, з нею теж ніхто не вітається. Всі родичі, що поступово збираються, поглядають на неї скоса. Особливо Бовдур, як на мене, невдоволений її присутністю. Один зі щойно прибулих, старий чоловік, запитує якраз його, безпардонно ткнувши в бабцин бік ціпком, що то за жінка сидить поряд із Дятлом. А Бовдур відповідає йому півголосом:
— А ти що, не знаєш? То його нова хвойда.
Дятел повертає до них голову. Я теж роблю крок уперед: можу все зрозуміти, і те, що така ситуація не всім до вподоби,— але публічні образи на адресу моєї бабці терпіти не збираюся. Роблю ще крок і відчуваю, що мене хтось утримує.
— Заспокойся, куди ти?
Це мама, тримає мене за футболку, не хоче, щоб я втручався. Що ж, доведеться змиритися з тим, що своєї гордості і сміливості в мене бути не може. Такі, як я, мають сидіти вдома над книжками, мовчки вчитися і не завдавати клопоту. То це таким мене хочуть бачити: тупим невігласом із телешоу?!
— Мамо, ти чула? Він обізвав нашу бабусю хвойдою!
— Не втручайся. Та й, урешті, не так він уже й помиляється...
Дятел якраз дійшов до гурту, що утворився навколо Бовдура. Втомленим рухом відсуває з дороги двох грудастих жінок і ступає в центр.
— Я почув, що ти щось белькочеш, — промовляє, — то, може, в тебе вистачить сміливості повторити це мені в очі?
— Аякже, — відповідає Бовдур, — кажу, що тобі хоч кілок на лобі теши. Навіть на мамин похорон приперся з однією зі своїх путан.
Дятел не відповідає. У нього тремтять руки, тремтіння поширюється на все тіло, аж до колін, які в цю мить здаються слабшими, ніж зазвичай. Оглядається на бабцю, яка жестами вмовляє його повернутися, гепає рукою об лавку, як роблять, коли показують дітям або котам, куди сідати.
Дятел різко розвертається і замахується на Бовдура. Але рухається так повільно, що пасинок легко уникає удару простим кроком назад. Бовдур теж розмахується, зараз почнеться бійка, але втручаюсь я. Його стримують двоє типів з вусами — таких однакових, що здаються близнюками.
Я вириваюся з маминих рук і підходжу до Дятла, якому зараз непереливки. Адже тепер усі родичі визвірилися на нього і стали на бік пасинка.
Я хапаю Дятла за рукав сорочки, відтягую його назад. Ніколас завмер на порозі жалобного залу, не знаючи, що йому робити. Озирається, ніби хоче сховатися в одній кімнаті з померлою.