На городі йде обмін лайкою.
Сталося це після того, коли Вейн, як і обіцяв, забрав бак, а Дятел просто збожеволів від люті.
— Куди подівся мій бак для поливу?
— Твій бак для поливу?! Не було в тебе ніякого бака!
— Бак, що стояв отут! Я з нього помідори поливав!
Після обіду Вейн, скориставшись відсутністю Дятла, зібрав половину овочів, випорожнив бак і перетягнув його до садка.
— На ось, візьми. Піди й купи собі новий.
Це все погано скінчиться. Вейн простягає вперед одну руку, в якій тримає п’ятдесятиєврову купюру. А в другій у нього — запалена цигарка.
— А я не просив тебе дарувати мені новий, я хочу забрати свій!
— Ти що, тупий?! Ти не розумієш, що в тебе ніколи не було ніякого бака?! Ти забув, звідки узявся той, що ти поставив на городі? Він із мого садка! Зараз він мені знадобився, і я забрав його назад.
— Пам’ятаю, ще й як! А ще я пам’ятаю, що, перш ніж ти затягнув його до свого садка, той бак був моїм!
Вейн хитає головою, розводить руками, ніби каже: нічого не поробиш проти артеріосклеротиків. Жінки сидять по домівках, кожна нишком визирає через фіранку, чи то з острахом, чи то з гордістю. Коли чують, що гупнула хвіртка, кличуть мене обидві, чую занепокоєність у їхніх голосах. Обидві переконані, що в разі будь-яких суперечок я повинен сидіти вдома, приклеєний до письмового столу. Їм хочеться, щоб моя сором’язливість стала синонімом боягузтва, а моя відлюдькуватість — ознакою інертності. Зате за інших обставин їм кортить бачити мене крутим мачо, який нахабно лапає дівчат за сідниці, трахає всіх без розбору і потім залишає. Взагалі уявляють усе на свій лад, як їм заманеться.
По дорозі до городу мені доводиться боротися із нестерпним бажанням побігти в туалет — тим самим, яке нападає на мене щоразу, коли у класі проводять опитування з неправильних дієслів. Я гадки не маю, що їм казати, але сподіваюся, що мені вдасться змусити їх міркувати тверезо, що моя роль посередника між двома родинами, моя здатність навести лад у сумбурних думках візьмуть верх над інстинктом, над тестостероном, над мускулястими тілами без мізків у головах.
— Можна мені щось сказати? — починаю. Я навчився такому виразу в школі. Ніхто й нізащо не скаже тобі у відповідь: ні, цить. А тому мовчать, дають тобі змогу висловитись. Я розумію, що в моїй спробі забагато наївності. Почасти причина криється у навчанні, у багатогодинному сидінні над творами Лісія, Цицерона, над працями про ораторське мистецтво та риторику як основні інструменти мислення, як первинне знаряддя тих, хто розділяє і володарює. Rhetor-rector[31]. До біса всіх!
— Мабуть, ви обоє маєте рацію, — видаю, — бак справді належав тобі, але правда й те, що ти надав його для спільного користування, щоб поливати спільний город. А тому передбачалося, що так має бути до завершення врожайного сезону. А тепер скажіть мені: вам не здається справедливою отака пропозиція...
Перш ніж висловити її, я роблю паузу, уважно вивчаю вирази обличчя обох чоловіків. Вейн нервово смалить, кривить губу, притискаючи цигарку до кутика рота, від чого у нього з’являється зморшка, яка тягнеться від носа до зовнішнього куточка ока, де проступає ціла дельта менших зморщечок.
Дятел дивиться не моргаючи, чим нагадує свою дружину перед смертю. Його б’є легкий тик, що починається від пальців і йде аж до плечей, і навіть підборіддя злегка сіпається. У мене виникає сумнів, чи він взагалі що-небудь зрозумів зі сказаного мною. Але висловлювати все це на діалекті мені здавалося безглуздим, та й не вийшло б у мене, мабуть, викласти такі довгі фрази мовою, якою я вільно не володію.
— Марчé, а після збирання врожаю що нам слід робити? Ану, розкажи, послухаймо тебе.
Голос Вейна наскрізь просякнутий сарказмом. Можливо, я помилився з усім: тоном голосу, поведінкою, жестами.
Rem tene, verba sequentur[32], — так кажуть мої підручники. Мені здається, що темою я володію, та й слова — принаймні дотепер — вийшли в мене виваженими, відповідними до ролей. Я визнав, що обидва мають рацію, намагався знайти компроміс, підкресливши, що моя пропозиція залишатиметься такою до їхнього остаточного рішення. Я не маю ніякої ваги, просто так, проходив повз них і вирішив допомогти.
— Після збирання врожаю, — продовжую, — бак повернеться до нашого саду. А сюди слід купити другий, новий, як ти й пропонував. Що скажете?
— Марчé, йди звідси, роби вже краще уроки! Що за чортівню ти мелеш: збирання врожаю! Ми ж тобі не якісь там стародавні єгиптяни! Якщо доглядати город, то він буде завжди, безперестанку, в безперервному циклі. Одне відродило — садиш друге, в залежності від пори.
32
Латин., можна перекласти українською як «володій темою, а слова прийдуть потім» або «говори по ділу, а слова знайдуться».