Рамоні, своїй доньці (їй п’ятнадцять), він подарував малесенького ножичка марки «Опінель», який навішується на брелок із ключами. Але пообіцяв іще купити ножа-метелика, якого вони разом бачили у фільмі «Ренеґат» із Тененсом Хіллом, що, на думку Вейна, належить до шедеврів світового кіномистецтва. У тому фільмі Ренеґат подорожує Америкою в компанії проблемного підлітка на ймення Рікаміно, який так майстерно володіє ножем-метеликом, що Рамона просто зачарувалася. Хоча, можливо, захват слід приписати Вейну. Хай там як, але для володіння таким ножем потрібна ліцензія, а тому доведеться зачекати, коли їй виповниться вісімнадцять.
Є ціла купа речей, які Вейн відкладає до славнозвісних вісімнадцяти років. Щоразу, коли його діти висувають якусь забаганку, що видається йому надмірною (наприклад, зробити татуювання у вигляді королівської кобри на всю спину чи виготовити ящик, щоб поселити туди тарантула), він не вступає у суперечку. Не опускається до пояснень, що це може бути небезпечним, несвоєчасним чи нерозумним або що це слід спершу узгодити з їхньою матір’ю. Просто каже: потім побачимо. Чи заявляє категорично, що про таке й мови бути не може, не пояснюючи причини. Коли Дієґо й Рамона стануть повнолітніми, запевняє він, тоді вони зможуть робити все, що їм забажається.
Дієґо вже майже вісімнадцять, він навчається на бухгалтера і торгує наркотою. Про це відомо всім, окрім Вейна. Дехто з друзів Дієґо, які вчилися раніше разом зі мною у школі, розповіли мені про одного хлопця, який вчасно не платив за «траву». То Дієґо підстеріг його у переході біля автобусної зупинки і приставив йому ножа до горла. Шипів такі страшні погрози, які хіба що в кіно почуєш. «Цей клинок з Аргентини, — сказав Дієґо, — він переплив океан і тепер хоче напитися твоєї крові».
Про Рамону, оскільки мені зараз треба якось її описати, мені відомо не так багато. Одна із тих не впевнених у собі осіб, які існують тільки у тісному зв’язку з іншими особами з визначенішою вдачею та твердішими переконаннями. Знаю, що вона зустрічається з Філіпо, йому сімнадцять, він вчиться у класичному ліцеї і грає у гурті «The Stolen». Вони починали як кавер-гурт творчості «Марлен Кунц», але згодом почали виступати із власними композиціями. Влаштовують концерти, грають у ресторанах, беруть участь у фестивалях. Рамона переконана, що вони от-от прославляться, і ні про що інше не говорить. Ще трохи — і вона стане нареченою зірки, і вже одного цього досить, аби наповнити її погляд захватом, змусити ходити з високо піднятою головою і відчувати гордість, що вона — жінка. Якщо «The Stolen» справді виграє конкурс для початківців, то успіх у неї практично буде в кишені.
Оскільки на вихідні Філіпо майже завжди десь на виїзді з гуртом, їй дуже кортить якось влаштувати йому сюрприз: приїхати до нього на гастролі й переночувати разом. «Нічого такого не робити», — додає запобігливо. З чого відразу стає ясно, що та бідолашна овечка спить і бачить, як би спробувати на собі всю камасутру від А до Я. Але зараз, невідомо чому, вона поки що не може поїхати. Її втішає той факт, що, коли їй виповниться вісімнадцять, вона зможе спати з ким захоче, де захоче і робити все, що ще за день до того їй забороняли якісь цинічні загадкові сили.
Дивно таке визнавати, навіть принизливо, але якби мені вдалося бути трішки більше схожим на Вейна і менше на самого себе, то справи пішли б набагато ліпше.
Для початку було б краще з Сарою. Це моя однокласниця, яка телефонує мені тільки для того, щоб списати домашні завдання, тому що у неї зовсім нічого не виходить, та ще й часу ніколи не вистачає. Життя у Сари — суцільний потік розваг, зустрічей із друзями, спорту й подорожей. Не те що в мене: сиджу днями над грецькою та латиною або дрочу, думаючи про неї. Перш ніж повісити слухавку, вона промовляє: «Ти — ангел». Коліна тремтять від розуміння, що ти закоханий по вуха у дівчину, яка бачить тебе гоміком з крильцями й німбом.
Я знаю, що, крім здатності добре відмінювати неправильні дієслова, інших видатних якостей у мене немає; звичайний невдаха, а на додачу — ще й лоб завжди розцяцькований прищами. Коли я цілими тижнями під час гормональної бурі нидію над підручниками, а потім розглядаю себе в люстерко, то уявляю свій лоб поверхнею якоїсь далекої планети, поритою кратерами від бомбардування астероїдними дощами.
Якщо вже бути об’єктивним, то в Сарі теж немає нічого особливого. Вона посідає лише четверте місце у рейтингу красунь нашого класу, і, на відміну від пишногрудих, яким дісталася першість, у її напівпорожньому ліфчику стирчать лише дві сливки. На жаль, той факт, що вона є об’єктом мого захоплення, ніяк не допоміг їй вирватися вперед навіть у цьогорічному рейтингу.